Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 71

Увечері 3 грудня я виїхав до Чарториї. Там були Петлюра, генерал Юнаків, В. Тютюнник, трохи міністрів, Коновалець і рештки того, що у свій час гучно називали державним апаратом. Вулицями тинялися окремі гурти козаків, не знаючи, що робити. У цій місцевості демобілізувався колишній корпус Січових Стрільців. Передавши В. Тютюнникові інформацію про ситуацію на фронті (я вже мав телеграфічний зв'язок з фронтом у Любарі), я одержав від нього наказ для передачі всім командуючим дивізіями, щоби прибули на нараду до Чарториї 4 грудня.

На другий день у присутності недобитків центру і командуючих відбулася інформаційна нарада. Тут вперше з'явився новопризначений командуючий Третьою дивізією п. Трутенко. На нараді констатовано, що армія не може довго перебувати у маленькому районі, будучи оточеною зі всіх боків ворогами. Ніяких рішень не прийнято. З військових командуючих

Висловили свої остаточні погляди Коновалець та я. Коновалсць повідомив, що Січові Стрільці демобілізуються, бо вважають продовження збройної боротьби у формі партизанки недоцільним. Я повідомив про своє рішення прорватися до Дніпра і провадити там партизанку до весни, коли можна буде розпочати боротьбу ширше. М. Омелянович-Павленко, Загроцький і Трутенко заявили, що мусять порадитися зі своїми підлеглими і тільки тоді приймуть рішення. Перед кінцем наради Петлюра знову запросив на зібрання до м. Чорториї 6 грудня 1919 року, коли мала відбутися остаточна нарада і нарешті мали прийняти якісь рішення.

Армія, відходячи перед ворогом, скупчилася в невеликому трикутнику, сторони якого тягнулися шось всього близько 35 верст кожна. Якби вороги натиснули більш енергійно, то вже через декілька годин було би запізно приймати всякі рішення, опріч одного — тікать у всі боки. Однак жага до нарад була ще більшою від віри в Антанту.

Чи мав який-небудь план Петлюра як Головнокомандуючий — голова політичної влади? Формально і фактично він мав усі права приймати рішення без нарад і за несвоєчасні рішення ніс повну відповідальність. Але він мав тільки одне тверде рішення — радитись і радитись. Можливо, що деякі з членів уряду мали якісь плани, але вони не говорили про те нікому і теж радилися. Пошесть розповсюджувалась і на людей чисто військового фаху. Часом оперативні рішення приймали на нарадах.

Омелянович-Павленко, Загроцький і Трутенко поїхали до частин радитись. До того часу вони, мабуть, думали, що замість них Головна команда прийме рішення, а їм доведеться виконувати готові накази. Заскочені несподіванкою, вони приймали рішення гуртом у своїх дивізіях. Персональної хоробрості часом не досить для того, шоби взяти на себе відповідальність у критичний момент, коли від людей влади вимагається повного напруження волі, для того, шоб не звертатися до своїх підлеглих за порадою, і вимагати виконання своїх рішень. На нараді 4 грудня цілий ряд відповідальних осіб, як виявилося, не мав власної твердої думки, що робити завтра.

При виїзді з м. Чорториї командуючі дивізіями одержують записку зі Штабу Армії, яка вказує на повну ненормальність відносинміж Головним командуванням і частинами армії. Зміст цієї записки: