Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 67
Юрко Тютюнник
За директивою армії 4.04/оп. від 2 падолиста Волох з гайдамаками мусив залишитися в Старокостянтинові в безпосередній підлеглості командуючого Запорізькою дивізією. Та Волохові не подобалася така директива, і він її не виконував. Урядовий центр не знав, як відчепитися від тепер уже немилої і непроханої охороии, якій він раніше протегував. Політична влада не довіряла армії, а внаслідок цього з'явилася волохівщина. Гайдамаки не хотіли розділити долю війська.
Петлюра, уряд і Штаб Армії перебралися до Любара, а Волох з гайдамаками теж пішов до нової столиці. Дійсно «демократичне військо» — куди хоче, туди йде.
І грудня 1919 року я виїхав зі с. Мацієвич до Любара, щоби попророситн в Штабі Армії дозволу перейти з дивізією на схід від Любара. Цього вимагала та обставина, що в Мацієвичах важко було дістати харчі для людей і фураж для коней. Знову-таки хотілося бути ближче до сходу, однаково я вирішив іти на схід, як тільки виявиться, що довше боротись з фронтом неможливо. Настрої в дивізії були рішуче за тим, щоби прориватися до Дніпра.
Ще з Проскурова В. Тютюнник послав на Волинь отамана Данченка з правами Головнокомандувача повстанців Волині. Там же в Любарі опинився і отаман Божко. Місцем свого осідку Данченко вибрав м. Любар тому, що в цілій околиці не було близько росіян; опріч того, околиця і саме місто багатенькі. Цим краєм Данченко керував, як диктатор. Мабуть, не подобалося йому прибутта до Любара верховної влади. У Данченка був невеличкий озброєний загін. Волох, Данченко і Божко вважали себе покривдженими урядовим центром. Усі вони мріяли про «ради», які мали б спасти Україну. Утворився своєрідний «отаманський тріумвірат». До того ще в Любарі перебувала особлива організація, яка називалася «Волинська Революційна Рада».
Урядовий центр, «отаманський тріумвірат» і «Волинська Революційна Рада», на чолі котрої стояв якийсь коваль, одне другому не підлягали. Усякий порядкував, як хотів. Хаос був страшний.
У моїй присутності відбулася нарада В. Тютюнника з Волохом і Данченком. В. Тютюнник не знав, як би то випровадити із Любара всяку владу, залишивши тільки урядовий центр. Для характеристики взаємовідносин наведу уривок розмови Волоха з В. Тютюнником.
— Нащо ти забрав самоправно всю шкіру, борошно та сало постачання? — запитував В. Тютюнник.
— То не я зробив, а Божко, — виправдовувався Волох.
— А чому Божко не прийшов сюди?
— Бо не має чого йти — йому ти вже вибив одне око, то він із другим до тебе не прийде. Але він забрав усе з мого відома, бо йому помагали мої гайдамаки. Майна ніхто не охороняв, отож мої хлопці й забрали під охорону.
— То ви негайно поверніть майно…
— Ха-ха-ха… мої хлопці давно дали всьому лад: все розділили між собою. Що можна, їдять, а зі шкір чоботи шиють, В. Тютюнник почав говорити сердито і на «ви».