Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 99
Павел Гануш
Войта хвилину мовчав, потім зненацька поклав перед жінкою дрібну старовинну монету.
— Бачили ви коли-небудь у Зденека Матоуша таку монету?
Вагантова уважно подивилась і похитала головою.
— Не знаєте, цікавився він старими монетами?
— Цього я справді не знаю. Сумніваюсь…
— Чули ви коли-небудь слова «Юпітер з павою»?
— Як? — скрикнула вона здивовано. — З павою? Ні!
— А з таким числом вам не доводилося мати справу? — вів далі Войта, не зупиняючись. Він підсунув їй аркушик паперу, на якому написав число 931317.
Вона нахмурила брови, але за хвилину безпорадно стенула плечима.
Войта опустив голову. Коукол помітив, як напружилися м'язи на його обличчі, коли він вимовляв наступне запитання:
— Опишіть мені, будь ласка, шофера синього «Тудора». Прошу якомога детальніше!
Вагантова зітхнула.
— Це був вечір, в машині було напівтемно, до того ж ми з Матоушем сиділи позаду. Я й справді не зможу вам багато розповісти. Пам'ятаю тільки, що це був худорлявий, безперечно високий чоловік, років тридцяти — тридцяти п'яти, в окулярах, білявий.
Несподівано грюкнув стілець, Войта схопився з місця і заходив по кабінету. Котрбатий одним махом змів із столу силу-силенну паперових кульочок.
— Можете йти відпочивати, пані Вагантова, — сказав він коротко. Натиснувши кнопку дзвінка, він наказав співробітникові, який увійшов до кабінету: — Відведіть ув'язнену.
29
— «Пан резерв»! — вигукнув Войта. — Ви розумієте, товариші? Шостий член зграї. Піттерман — мертвий, Вагантова у нас, Шимандлів і Коржана можемо взяти у будь-яку хвилину. Тільки «резерв» лишається недоторканим! Ми навіть не уявляємо, хто це може бути.
— Шимандли або Коржан скажуть, — висловив сподівання рудий старшина.
— Сумніваюся, — мовив капітан розсудливо. — Сумніваюся. Вони — не Вагантова, вони скажуть лише те, в чому будуть викриті, і то тоді, коли це викриття буде підтверджене доказами.
Войта взяв із столу монету, на якій було викарбувано слово «Антоніус».
— Мені весь час не давало спокою питання, де Матоуш дістав цю річ, — сказав він поволі. — А виявляється, це чиста випадковість! Розумієте? Вагантова вийшла з машини, «резерв» повіз Матоуша до себе додому. Це досвідчений ворог, він притис льотчика до стінки. Ніж до горла — так або так!
Чоловіки замовкли. Голос Войти лунав тихо-тихо, наче приглушений відстанню.
— Матоуш зрозумів, що зайшов у безвихідь, що вороття немає. І от саме, мабуть, у цю хвилину він подумав про… Зденек був схвильований. Курив. Обсмикував убрус, підкидав сірники, усе, що потрапляло йому під руку… і цим металевим кружальцем, що лежало десь там, ну, скажімо, у коробку від сірників. Потім настав кінець, кінець розмови, кінець усьому. Так або так! Матоуш підвівся… механічно сховав до кишені цю дрібничку і поїхав додому з відчуттям, що настав його останній день. — Войта здригнувся. — Шкода! Шкода його і дитини… Аби він зараз сидів тут! Розповів би про те, що сьогодні є найважливішим, що мене найбільше мучить.