Читать «Юпітер з павою» онлайн - страница 101

Піттерман і Вагант, безперечно, співробітники закордонної розвідки. Коли Алоїз Піттерман готувався до виконання свого завдання, йому дали адреси надійних людей. Шимандл і Коржан — це давно підготовлені агенти.

Але чому вибрали Матоуша? Ну, це ще з'ясується… Найімовірніше, вони шукали відповідний характер, а про хлопця, мабуть, ходили чутки, що він легковажний чоловік і має пристрасть до прекрасної статі. Як же інакше вони могли його обкрутити? Адже політичних спільників серед льотчиків не знайдеш з мікроскопом.

Зацікавившись Матоушем, вороги розкопали його анкетні дані і наштовхнулися на Вацлава Тламіху. Коржан, старий резидент, одразу пригадав листопад сорок п'ятого року. Можу заприсягтися, що та історія з коштовностями Піттермана — то був своєрідний зашморг, який затягнули на шиї Тламіхи: «Або, мовляв, ти зараз же підпишеш нам зобов'язання, або підеш до буцегарні!» Можливо, ті людці знали за ним якийсь грішок.

Після такого відкриття Піттерман і «резерв» вирішили завітати до старого Тламіхи. Тепер ясно, для чого він їм знадобився — щоб остаточно «обробити» небожа. І Піттерман, попри всі правила, пішов домовлятися сам, адже вони були знайомі з Тламіхою ще з «Розетти». Але ви помилилися, панове, і щодо Тламіхи, і щодо Матоуша; навіть вони, найслабіші серед нас, не пішли з вами! Вони боронилися, хай погано, не так, як слід, але боронилися.

Сьогодні все скінчиться.

От і добре, дуже добре… Але того, що мені особисто потрібен, ми не побачимо.

Ні, ні, цього не можна допустити!

Треба йти за «резервом» далі! Ще є деякі нитки, наприклад, будинок у Вршовицях. Адже Коржан — посередник у передачі інформацій і вказівок Шимандла до «резерва», отже…»

— Ой, боже мій!

Войта здригнувся, але тут же зрозумів, що трапилося. На ліжку сидів розкуйовджений Станіслав Коукол, обхопивши руками обличчя.

— Знов починається! — заквилив він у розпачі. — Я здурію! Тільки оце минеться, побіжу до лікаря, щоб я пропав, щоб я пропав… аби тільки минулося!

Він зарився головою в подушки, але одразу схопився і почав бігати по кімнаті. Войта вилаявся. Сцена була, без перебільшення, зворушлива. Станіслав бігав навколо столу, а Войта переконував його, що треба регулярно ходити до лікаря (чого сам, звичайно, не робив). Старшина заприсягався все зробити, якщо переживе цей кошмар.

Після сніданку Войта, незважаючи на лемент Коукола, подзвонив Котрбатому.

Зайнято. Натис пальцем на важіль і хвилину почекав. Ще раз набрав. Знову короткі сигнали: ту-ту-ту-ту…

Марек вилаявся. Щоб заспокоїтися, почав тихо наспівувати якусь мелодію, потім втретє набрав шість цифр.

Зайнято.

Він уперто натиснув важіль, неприязно поглядаючи на апарат.

І раптом закляк, завмер, заціпенів. Сталося щось схоже на коротке замикання! Старшина саме завершував соте коло навкруг стола. Войта несподівано підскочив, наче наступив на міну, — і пронизливий вигук струсонув приміщення.