Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 10

— Нарада керівної десятки. Шеф наказав привести в повну бойову готовність командос, — на випадок наїзду або провокації… — Барабаш помовчав і пошепки додав: — Кажуть, спецслужби знову наступають нам на п'яти… не чув?

— А… — згадав я —…ага! Інструкції?

— Закрити доступ на територію штабквартири. Не допускати представників силових відомств — хай там буде міліція чи Служба безпеки. Якщо почнеться штурм, відкривати вогонь на знищення.

— Халепа! — почухав я потилицю. — Не сподівався, що це так далеко зайде!

— Ти куди? — поспитався Барабаш.

— Візьму пару людей. Мурат надав мені всі повноваження… так що треба провести операцію! Пітон в себе?

— П'ють коньяк. — Барабаш махнув рукою. — Удвох із МурМуром.

— О, — сказав я, натискуючи кнопку ліфта, — вони мені й треба!

Торік фірма «Тартар» купила в міськради ділянку на околиці й за кілька місяців звела п'ятиповерхову кам'яницю, де розташувалася штабквартира з усіма її підрозділами. Тільки тепер я зрозумів, наскільки могутня й розгалужена організація, на котру я працюю вже кілька років, — сюди поз'їжджалися всі численні відділи й секретні служби, розкидані по всенькому місту, цілий поверх зайняв інформаційноаналітичний центр з надпотужними комп'ютерами ІВМ, на території садиби, яка займає більше двадцяти гектарів, розмістився центр підготовки командос, школа карате, поле для гри в пейнтбол, стрільбища, арсенали зі зброєю, — і все це було тільки мізерною надводною частиною того великанського айсберга, яким була детективна компанія «Тартар» в Україні!

Я вийшов на третьому поверсі й, кивнувши двом командос, які чатували на дверях, рушив по коридору, застеленому м'якою килимовою доріжкою. МурМур із Пітоном справді пиячили. В кабінеті було накурено хоч сокиру вішай, на столі стояла тарілка з лимонами й шоколадом, і обоє вже добряче мали в чубі.

— Що за пияцтво? — суворо поспитавсь я. — В той час, як десятка вирішує долю цілої фірми…

МурМур перепинив мене зневажливим жестом.

— Облиш, — сказав він понуро. — Поминки справляємо… по Хрестові, земля йому пухом!

— Десятка, — буркнув Пітон, — завжди вирішує нашу долю без нас. Хай засідають… а ми потихеньку вип'ємо! Налляти?

— Давай, — сказав я, сідаючи в глибокий шкіряний фотель. Після переїзду Пітон отримав цілий кабінет, а технічний відділ, який він очолював, зайняв з півтора десятка кімнат. — Хоча поминки по нім треба не так справляти… ну, та про це потім!

— До останнього держався! — вирік МурМур, піднімаючи келишка. — Я й не дивуюся, що його розкололи… мало хто витримає, коли його ріжуть живцем! — Він похитав головою. — Мало, мало хто… Просто біль такий, що через двітри доби перетворюєшся в холодець!..

Я перехилив келишка й посмакував. МурМур на власній шкурі знав, що таке тортури: у вісімдесят четвертому він потрапив у полон на південному заході Афганістану, й муджагіди вивезли його в один з таборів опозиції в Ірані. Про ті часи він не любив розводитися, але з випадкових фраз я здогадався, що до нього застосовували всіх методів впливу, навіть електричний струм.