Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 9

Майор сумно посміхнувся.

— Цього не знаємо навіть ми. Хоча мусили б знати, певна річ!

— Як вийти на агентурну мережу?

— Корпункт. — Майор назвав редакцію відомої московської газети. — Туди стікається вся інформація про Україну. Але там пішаки, не варто й потикатися!..

— А куди ж потикатися?

— Фірма «Лотос». Експортімпорт, посередництво… насправді ж — агентурна точка. Такий собі підвал в Старому місті, ніякого вигляду, навіть вивіски нема… словом, конспірація. Але через них можна вхопитися за нитку. Між іншим, там часто буває Глобус.

— Всі співробітники фірми — люди СЗР?

Майор кивнув.

— До одного. Там тобі й оперативники, і банк інформації, — і зв'язок з посольством здійснюють через цю точку. Що ще?

— Резидент із дипломатів?

— Навіщо тобі резидент?! — стенув плечима майор. — Тобі потрібна агентура? Вийди на людей, котрі держать кілька ниток відразу — й знатимеш! В кожному місті є такий агент. Тут просто треба попрацювати: смикнеш «Лотос», а там підеш далі й далі…

— Гаразд, гаразд… — замислено буркнув я. — Ще одне: якась із наших спецслужб тримає контакт із росіянами?

— Взагалі, це довга історія… — Майор посмоктав цигарку й подивився у вікно. — Служба зовнішньої розвідки на сьогодні вистежує поставки зброї для Дудаєва зпоза меж Росії. Не секрет, звичайно, що транспорти зі зброєю надходять і з України, — чеченці тут держать поважні позиції в тіньовому бізнесі. Врешті, не мені про це тобі казати, сам знаєш… За непідтвердженими даними, такі контакти між спецслужбами існують. Хоча напевне ніхто нічого не може сказати, — все воно таємниця за сімома замками…

— Он воно що!.. — сказав я. — Ну добре… спасибі за консультацію!..

— Досьє на Глобуса можна роздобути, — подумавши, сказав майор. — І на керівника інформцентру в «Лотосі» теж. Можливо, я надішлю тобі їх електронною поштою… якщо роздобуду, звичайно!..

— Було б непогано!.. — буркнув я. — Із фотографіями цих типів, якщо вони у вас є!..

Чолов'яга одчинив двері й, ще раз озирнувшись, спритно виліз надвір.

— Глобус виконує особливі доручення, — сказав він, заглядаючи у вікно. — Твій колега, так би мовити. Ми довго пантрували за ним, щоб прилапати на співробітництві з ЦРУ, але марно. Якщо випаде нагода, то… сам розумієш!

Я кивнув.

— Зробимо. Він перебіг нам дорогу, — я цинічно посміхнувся, — так що дні його пораховані, будь певен!..

Майдан перед штабквартирою «Тартару» був геть захаращений лімузинами чужинецьких марок. В мене аж очі розбігалися: мерседеси, кадилаки, вольво, б'юїк, порше… хай йому всячина, це було щось таке, як виставка міжнародного автосалону! Надвірної охорони нагнали стільки, що я подумав було, ніби «Тартар» чекає облоги, — на воротях стовбичили якісь незнайомі командос із автоматами, дворисько аж кишіло бойовиками зі спецзагону, і якби не шеф безпеки, який заправляв цією музикою, то мене й на поріг не пустили б, не те що!

— Ви що, — сказав я Барабашеві, котрий очолював групу внутрішньої охорони, — подуріли тут всі, — у рідну фірму вже не можна пройти! Що за секретність, га?

Барабаш скорчив поважну гримасу.