Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 12

В кабінеті стояла мовчанка.

— Мусульманин? — поспитали з темряви, промовляючи це слово з прикрим кавказьким акцентом.

Я не зронив ані слова: питалися в Мурата, а не в мене.

— Під час перебування в полоні іслам не прийняв, — коротко поінформував Мурат.

За столом знову мовчали. Хтось палив сигару, хтось похитував шклянкою з якимсь напоєм, і чутно було, як дзенькають крижинки об тонкий кришталь.

— Хай доповідає! — озвався нарешті хтось за столом, — з тим же акцентом, але голос був інший.

— Давай! — сказав Мурат.

Я спокійно й коротко виклав усе, що мені вдалося рознюхати за останні дві години. Тоді витримав паузу й додав:

— Якщо мені дозволять зробити деякі висновки…

— Роби, — лінькувато озвавсь із темряви той же голос.

— Резидент російської розвідки належить до дипломатичного корпусу, — почав я. — Він поза сферою силового впливу, добратися до нього я не зумію. Агентуру, котра займається фірмою «Тартар», викрити можна лише через Глобуса. Є підстави гадати, що він безпосередньо керує цією групою. Друге. Проаналізувавши матеріали цієї справи, я дійшов до висновку, що співробітник «Тартару» на псевдо Хрест викрадений був для остаточного уточнення інформації про надходження транспорту. Звідки взагалі росіяни могли знати, що «Тартар» здійснює поставки зброї? Звідки вони могли дізнатися, що Хрест — один з найбільш поінформованих про це людей? Залишається лише одне припущення…

— … в «Тартарі» працює російський агент! — обізвався хтось у темряві.

Я мовчки схилив голову.

МурМур із Пітоном за цей час встигли видудлити другу пляшку коньяку.

— Ну що, алкоголіки, — сказав я, падаючи в фотель, — мені наллєте?

Пітон зазирнув під стіл. Тоді нагнувся й став там щось шукати.

— Гм, — сказав він нарешті, — ми що ж, усе повипивали? Га, МурМуре?

МурМур не відповів: він закинув голову на спинку крісла й пускав димові кільця.

— Гаразд, — махнув я рукою, — переб'ємося… Хто зі мною?

— Про що мова? — підозріливо глянув на мене Пітон.

— Проведемо бойову операцію. Треба відплатити за смерть нашого товариша. Забули?

— Аа, — сказав МурМур, — справді… То ти що, встиг напасти на слід?

— Ну певно ж! — Я глянув на Пітона. — Ти?

— Погнали! — сказав він. Тоді підвівся, височезний і здоровий мов анаконда, замалим не сягаючи головою стелі. — То це справді вони?