Читать «Довга ніч над Сунжею» онлайн - страница 8

Сніг пішов справжнісінькою лавиною, лапатий і білий мов пух. Юрма на вулицях стала рідшати. Я проїхав ще трохи, тоді звернув у сквер і загальмував, не доїжджаючи до фонтанів.

Величезний чолов'яга з жорстким обвітреним лицем одчинив дверцята й, неспокійно озирнувшись, заліз до авто.

— Що сталося?.. — поспитавсь він. — Давай швидше… з часом у мене сутужно!

— Запалиш? — простяг я йому пачку «Кемелу».

Він кивнув і взяв сигарету.

— Мені потрібна інформація про Службу зовнішньої розвідки, — сказав я, коли ми запалили. — Російську, звичайно.

— Конкретно?

— Агентурна мережа в Україні.

Майор подумав. Сигарета диміла в нього між пальцями, перетворюючись в стовпчик сірого попелу.

— Взагалі, це засекречені дані. Доступу до них я не маю. Але їхня агентура працює в нас, це правда…

— Хоча б якісь відомості, — недбало сказав я.

Він глянув на мене.

— Ти маєш якісь клопоти з росіянами?

Я невизначено стенув плечима.

— Вони й нам сидять в печінках, — озвавсь він по хвилі. — Вважається, що це близькі сусіди й чіпати їх небажано. Хай йому дідько, але ж це наша держава всетаки… і наша робота в тому й полягає, щоб боротися з чужими розвідками!

— Політика! — буркнув я. — Між іншим, хто такий Глобус?

– Їхній чоловік. Сорок два роки, журналіст, збирав інформацію для Моссаду й ЦРУ. На росіян працює вже два роки. Займається інформаційноаналітичною роботою, інколи — оперативною. Культурист. Кікбоксер. Досконало володіє бойовим самбо. Дуже підступний і небезпечний тип, — останнім часом винюхує інформацію про поставки зброї з України в Чечню.

— Чому його прозвали Глобусом?

— Наголо бриє череп. Менше клопоту на рингу, — од поту волосся злипається…

— Знаю, знаю… Хто їхній резидент в Україні?