Читать «Ярино, вогнику мій» онлайн - страница 219

– Здрастуй, дідусю, – невимушено привіталася Ярина, теж обнімаючи діда. А Станіслав дивився і ніяк не міг намилуватися нею.

– Ти, Яринко, прости мені, дурневі старому… – почав він, але онука перебила його.

– Мені нема чого тобі прощати, дідусю. Що було, то загуло, так що не згадуй минулого.

– Та як же нічого?! Через мене ти мало не загинула! – говорив Станіслав, а потім, не випускаючи Ярину з обіймів, обняв і Ярему. – Усе-таки знайшов сестру! Слава Тобі, Господи, що ви обоє живі!

З будинку вийшла Люба, і Ярема, швидко вивільнившись із дідових обіймів, побіг до дружини, а Станіслав уважніше подивився на Данила, який весь цей час скромно стояв збоку, і запитав:

– А це хто?

– Це Данило – мій чоловік, дідусю, – усміхнувшись, відповіла Яринка, підходячи до Данила і беручи його за руку. – Покійний хрещений дав згоду на наш шлюб, і ми в Криму повінчалися.

Станіслав уважно оглянув Данила, досадливо скривився, але нічого не сказав, люб’язно запросивши в дім новопридбаного родича.

Уже ввечері Станіслав, переговоривши з Данилом наодинці, перейнявся до нього симпатією. Проте коли дізнався, що він із Яриною збирається оселитись у степах, розгнівався, вимагаючи, щоб вони залишилися жити при ньому, в Березані. Але потім Станіслав охолов і змирився, розсудивши, що Ярема таки залишиться при ньому, а Яринка, вийшовши заміж, усе одно жила б у свого чоловіка, а не з ним, так що нічого тут не поробиш.

* * *

Сонце схилилося до вершин верб і осокорів, позолотило верхівки дубів, утопивши їхні стовбури і землю в сутінках, забарвило небосхил у червоні та рожеві відтінки. Навколо було порожньо і тихо, і тільки позолочена заходом вода мелодійно похлюпувала під веслом, та латаття згортало сліпучо-білі пелюстки.

– Ох, Яринко, даремно я тебе послухав, – хмурився Данило, правлячи човником, – треба було залишатися вдома. Тобі шкідливо ночувати під відкритим небом!

– Отже, коли за мною упадав, то не шкідливо було, а тепер шкідливо?! – пустотливо усміхнувшись, відповіла Яринка. – Ти ж мені давно обіцяв, що ще раз привезеш сюди. А ти ж знаєш, що мені відмовляти не можна!

Данило зітхнув і з обожнюванням подивився на дружину, а Яринка, як і в той далекий червневий вечір три роки тому, торкалася пальчиками квітучих лілій, зачаровано спостерігаючи, як вони повільно йдуть під воду.

Човен причалив до крихітного острівця посеред протоки. Данило перший зістрибнув на сушу, втягнув човник на берег і, піднявши дружину на руки, переніс її на землю, а поставивши на ноги, з любов’ю погладив її вже величенький животик.

– Данилочку, чуєш – соловейко заспівав! – вигукнула Яринка, підвівши на нього свої яскраво-зелені очі, які сяяли щастям.

– Вогнику ти мій! – прошепотів Данило, цілуючи її у скроню.

Травень 2015 р. – березень 2016 р.

Примечания

1

До початку Хмельниччини релігійний гніт католиків та уніатів над православними досяг свого апогею. Відомі випадки, що примусово зачинялися православні церкви, заборонялося здійснювати обряди або за них встановлювалася непомірна плата, тому подружжя було змушене жити невінчаним, а діти – нехрещеними, небіжчиків ховали невідспіваними. (Тут і далі примітки авт., якщо не зазначено інше.)