Читать «Як ї чому» онлайн - страница 49
Автор неизвестен
— Це зовсім легко, — сказала вона, дряпаючи по корі.
— Що легко? — перепитав тато. — Я думаю, а ти мені заважаєш.
— Але ж і це звук! Так, татуню, сичить гадюка, коли вона думає й не хоче, щоб їй заважали. Давай намалюємо для цього звука гадюку. Добре?
І вона намалювала ось що:
— Знаєш, — сказала Теффі,— у нас буде ще один чудовий секрет. Коли ти намалюєш гадюку, яка сичить, при вході в маленьку печеру, де ти лагодиш свої остені, то я знатиму, що ти про щось напружено думаєш, і входитиму тихенько-тихенько, як мишка. А якщо ти намалюєш її на дереві біля річки, коли полюєш рибу, то я знатиму, що мені треба ходити ще тихше за мишку, аби не полохати рибу й не заважати тобі.
— Просто чудово! — сказав Тегумай. — В цій грі куди більше глузду, ніж ти гадаєш. Теффі, люба, мені здається, що донечка твого татка придумала таку чудову штуку, якої ще ніхто не винайшов з тих пір, як Плем’я Тегумая навчилося насаджувати на списи та остені акулячі зуби замість кремневих гостряків. Мені здається, що ми розкрили величезну таємницю світу!
— Яку? — спитала Теффі, й очі в неї засяяли з цікавості.
— Зараз поясню, — відповів тато. — Як зветься вода мовою племені Тегумая?
— Ну звісно ж
— А як зветься погана вода, від якої на людей нападає лихоманка, — ну, чорна вода, болотяна вода?
—
— Тепер дивись, — сказав тато. — Уяви, що ти побачила б оцей знак біля калюжі на Бобровому болоті.
І він намалював таке:
— Хвіст коропа і кругле яйце. Два звуки разом.
— Але для цього зовсім не треба, щоб я був близько біля води! Я можу бути десь дуже далеко-далеко від того місця, мовчки собі полювати, і все ж таки… ж таки…
— І все ж таки це було б однаково, як начеб ти стояв там і сказав: «Іди геть, Теффі, а то підхопиш лихоманку». А насправді це сказали б хвіст коропа та яйце! Ой татуню, треба швидше йти і розповісти про все мамі!
І щаслива Теффі аж заходилася танцювати навколо тата.
— Ні, ще рано, — зупинив її тато, — подумаймо далі. Сідай. Бачиш
І він намалював ось що:
— Так. Гадюка і яйце, — сказала Теффі.— Отже, це значить, що обід готовий. Коли б ти побачив, що на дереві видряпані такі знаки, то знав би, що час повертатися до Печери. І я так само.
— Твоя правда, моя люба! — відповів Тегумай. — Твоя правда! Але зажди хвилинку. Тут е трудність.
— Ах, оті бридкі старі жердини! — сказала Теффі.— Я страшенно не люблю, коли мені доводиться допомагати мамі вивішувати на них мокрі, важкі, волохаті шкури. Якщо ти намалюєш гадюку і яйце, а я подумаю, що час іти обідати, і прийду з лісу, а мама скаже, щоб я допомагала розвішувати шкури, то що тоді буде?
— Ти розсердишся. І мама теж. Ні, треба придумати якусь іншу картинку для