Читать «Як ї чому» онлайн - страница 29

— Мені вже плями сверблять од ваших слів, — відповів Плямистий Ягуар. — Та я не потребую ваших порад. Я хочу знати лише одне: хто з вас їжак, а хто Черепаха.

— Ну, цього я тобі не скажу, — відповів Колючка-Дряпучка. — Краще вдар мене лапою, коли тобі так хочеться.

— Ага! — вигукнув Плямистий Ягуар. — Тепер я знаю, що ти Черепаха. Ти думала, я не здогадаюсь? А я здогадався.

Плямистий Ягур блискавично випростав лапу і вдарив нею Колючку-Дряпучку саме тоді, коли той згорнувся в клубок, і, звісно, безліч голок одразу вп’ялись йому в подушечки, які були такі ж м’які, як і на лапах кожної кицьки. Але найгірше було те, що він одкинув Колючку-Дряпучку в кущі аж за дерева, а там було так темно, що Ягуар уже й не міг його знайти. Тоді він засунув поранену лапу в рот, а голки, ясна річ, ще глибше зайшли йому в тіло.

Отямившись трохи від болю, плямистий Ягуар сказав:

— Тепер я знаю, що то була не Черепаха. Але, — і він почухав потилицю здоровою лапою, — але як же дізнатись, що оцей другий звір і є Черепаха?

— Так, так, я і є Черепаха, — сказала Повільна-Поважна. — Твоя матуся дала тобі добру пораду.

Вона казала, що слід мене спершу вдарити лапою, а потім уже вишкрібати з панцира. Ну, спробуй.

— Але хвилину тому ти казала, що вона казала мені не те, — сказав Плямистий Ягуар, висмоктуючи голки з пораненої лапи. — Ти казала, що мама казала мені зовсім інше.

— Гаразд, ти от кажеш, ніби я казала, що мати казала тобі зовсім інше. Але ж це байдужісінько. Бо коли вона казала, що, як ти кажеш, я казала, що вона казала, то це все одно, що я казала, що вона казала. А коли тобі здається, що вона казала, щоб ти розгорнув мене замість того, щоб вкинути в річку, то що ж тут я можу вдіяти? Адже так?

— Але ж зараз ти казала, що ти хочеш, щоб я вишкріб тебе лапою з панцира! — мовив Плямистий Ягур.

— Та що ти! От помізкуй хоч трохи, і ти зрозумієш, що я такого зовсім не казала. Я казала, що твоя мама казала, щоб ти вишкріб мене лапою з панцира, — відповіла Повільна-Поважна

— А що буде, коли я таки спробую? — спитав Ягуар, принюхуючись і обережно простягаючи лапу.

— Не знаю, бо мене ще ніколи не вишкрібали з панцира. Але правду кажу: коли хочеш побачити, як я плаваю, то кинь мене в воду.

— Не вірю я тобі! — сказав Плямистий Ягуар. — Спершу ти переплутала все, що мені казала моя мама, так що я навіть не знаю, стою я зараз на голові чи сиджу на своєму плямистому хвості. А тепер ти кажеш таке, що цілком зрозуміле для мене, і це ще більше збиває мене з пантелику. Моя мама казала мені, що одного з вас треба кинути в воду. А тебе це начебто найдужче й лякає. Отже, стрибай у каламутну річку Амазонку, мерщій!

— Гаразд, але попереджаю: твоя мама буде з цього незадоволена. Тож не кажи їй, що я тобі цього не казала, — сказала Повільна-Поважна.

— Якщо ти скажеш іще хоч слово про те, що мені казала моя мама… — заговорив Плямистий Ягуар, але не встиг він докінчити, як Повільна-Поважна тихцем пірнула в каламутну річку Амазонку і попливла під водою до того місця, де її на березі чекав Колючка-Дряпучка.

— Ну, ще трохи, і був би нам кінець, — сказав Колючка-Дряпучка. — Не подобається мені цей Плямистий Ягуар. А що ти сказала йому про себе?