Читать «Як ї чому» онлайн - страница 27

І сказав Кегуру, стомлений старий Кенгуру:

— А за віщо? Він прогнав мене з тих місць, де я провів дитинство, він не дав мені вчасно пообідати та повечеряти, він спотворив мені ноги та й усього мене — що й не впізнати.

Тоді Нконг відказав:

— Може, я помиляюсь, але ж хіба не ти просив мене зробити тебе несхожим на всіх інших звірів, хіба не ти просив, щоб за тобою славно попобігали? А зараз точно п’ята.

— Так, — сказав Кенгуру. — Але краще б я не просив тебе. Я думав, ти почаклуєш, я думав, ти почаруєш, а ти взяв та й насміявся з мене.

— Насміявся? — крикнув Нконг з своєї густо-синьої купелі, куди він знову заліз. — Ану, повтори ще раз! Я тільки свисну Дінго, і він ганятиме тебе, аж поки ти впадеш без задніх ніг.

— Ні, ні! — сказав Кенгуру. — Я перепрошую. Ноги — це все-таки ноги, і без них не обійдешся. Я хотів лише пояснити вашій ясновельможності, що від самісінького ранку нічого не їв, і в животі у мене бурчить.

— Еге, — додав Дінго, рудий пес Дінго, — і в мене теж. Я зробив його несхожим на інших звірів, але що ж мені повечеряти?

Тоді Нконг сказав їм зі свого соляного озерця: — Приходьте завтра, і я вас вислухаю, а зараз я хочу купатись.

Так старий Кенгуру й рудий пес Дінго залишилися одне проти одного посеред Австралії, і кожен з них сказав:

— Це ти в усьому винен!

Кенгуру сіренький, Кенгуру пихатий, Захотів уславитись, Знаменитим стати. Він пішов до Нконга Слави попросити, Ну, і Нконг зробив його Дивно знаменитим! Нконг гукнув собаку Дінго, пса рудого, Й наказав ганяти Кенгуру малого. Як підскочив Дінго, Як роззявив пащу! І погнав, сердегу, Крізь колючі Хащі, Та через Болото, Та через Пустелю І все далі Й далі Від його оселі. Кенгуру сіренький, Кенгуру пихатий Біг та біг, а потім Вже почав Скакати! Заболіли в нього Ніженьки Передні. Ну та що ж робити, Як позаду вредний Дінго-пес прослався Хмарою Рудою, Не дає Спочинку, Не дає Спокою І уже на задніх Кенгуру стрибає, Хвостиком Зміцнілим Ніжкам підсобляє. Де ж це вони бігли? У якій країні? Почали від Йорка, Кінчили В Луїні. Потім обернулись І назад помчали, Аж до океану Тихого Домчали. Двічі перетнули Паралель Тридцяту, Поки їм годинник Показав на п’яту. От якби були вони Та тобі Сусіди! Ти побіг би з ними Від Аделаїди, Розшукав би в атласі Паралель Тридцяту (Нашими героями Двічі перетяту) І досяг би швидко Океану Тихого. Наздогнав би Дінго Лютого, Неситого. І зопрів би Тричі… Та зате вже мав би Ноги кенгурівські, Спритні, Як у мавпи. На змаганнях з бігу У великі свята Заздрили б тобі всі Бігуни-хлоп’ята.