Читать «Царський пояс» онлайн - страница 82

– Чого рота роззявив? Біжи до своїх. Приїхав.

Хлопчик відчайдушно пручався. Наполягав:

– Відвезіть мене до Скіла. Я з воза не злізу. Везіть мене до білого намету.

– Ач, розбещене скіфеня, – вийшов із рівноваги грек. – Кому кажу? Вилазь із будки! Не затримуй нас.

Ну, що залишилося робити Мишкові? Звісно, збирати манатки і злазити воза.

Віз із листами котився битою дорогою. А в ній важливий лист – тю! тю! – поїхав до царя, що над усіма скіфськими царями, вождями і старшинами. Хлопчик схлипнув. Не втримався – вголос заплакав. Тепер Скіл не погладить його при всіх і не похвалить.

Хлопчик, що рівномірно хитався позад вершника, уголос міркував:

– Про лист обов’язково треба розказати Скілу.

– Ти щось там пропищало, мишеня? – повернув до Мишка чубату голову вершник.

– Вези мене до білого намету. Я повинен Скілові передати важливу звістку. Чуєш, вези!

Вершник насмішкувато пхикнув:

– Які ще новини у малого для вождя племені? Вигадки дитячі.

Однак коня підігнав.

Мишко серед своїх

Здоровані скіфи, що зі схрещеними сокирами охороняли білий намет, зловили таки гаву. Хлопчик з розгону заскочив усередину. Скіл саме радився з вояками і білобородими дідами.

Мишко кинувся до некоронованого вождя:

– Скіле, я бачив твого воїна у чужому племені. Він служить старійшині племені кмітливих. На грудях він колись носив вишиту собаку. Сам теж злий, як скажений пес.

Руді брови Скіла стрибнули на лоба. Неповнолітній вождь дивився на Мишка, як на чужого. Діди теж недобре зиркали на нього. По хвилі мовчання Скіл суворо мовив:

– Ти з’явився перед моїми очима без дозволу на те. Ти перервав розмову старших. За непослух сколоти карають дітей. Тільки через те, що ти син шановного Євстахія, що є нашим гостем, ми тебе вислухаємо. Однак попереджаю: не вигадуй. Говори тільки правду.

– Я правду кажу, – образився Мишко.

Щоб бути переконливим, він голосно кричав:

– Знайте: Скажений у новій гарній одежі. Його волосся і борода завиті гарячим залізним прутом. Скажений наглядає за рабами і кричить на них. А ще старійшина кмітливих передав для царя всіх царів важливого листа. Я хотів викрасти листа, але не зміг, бо заснув…

Крикливий голос Мишка враз опав. Сам він сполошився: «Чого я признався, що заснув. Діди мене висміють. Скіл мені не повірять».

Однак скидалося на те, що діди про нього забули. Бентежно зиркали один на одного, хитали головами. Шаман, місце якого праворуч вождя, кахикнув у кулак. Розважливо мовив:

– Син Євстахія подорожував до Ольвії. Він міг бачити у племені кмітливих нашого чоловіка. Сколоти не покидають свій рід, не переходять в інше плем’я. На такий поступок здатний лише зрадник.

– То правда, сколот вірний своєму роду до скону, – шамкотів столітній дідок. – З роду собак, дійсно, зник воїн. Він близький до тебе, Скіле. Всі гадали: чоловік пішов у похід. Повернеться з багатою здобиччю. А, виявляється, он що… Пристав до чужого племені. Пригадую, тоді саме вкрали царський пояс, що переходить до наступника вождя племені.