Читать «Царський пояс» онлайн - страница 83

Лідія Гулько

– Якщо не знайдемо царського пояса, нами буде верховодити той, у кого він зараз, – попередив жилавий вояка.

– Пригадую, Олум, син старшини племені кмітливих, змагався за право очолити плем’я кривавих. Подумки бачив себе вождем. Але я був спритніший, – згадував задумливий Скіл.

– Не може змиритися, що ти, Скіле, переміг його у чесному поєдинку, – докинув шаман.

– Негайно вирушаймо на кмітливих. Відберемо у них пояс, – наполягав Жилавий. (Мишко так його назвав). Клиноподібна борідка вояка стирчала вперед, як у цапа. – Хлопець каже, що цареві передали важливого листа. Треба квапитися з походом.

– Слушна думка. Цар узнає з листа, про те, що поєдинок відбувся і що царський пояс у Олума. Тож видасть документ із печаткою на ім’я Олума. Тоді пізно розмахувати кулаками і кричати: «Олум злодій! Олум негідник!» – переконливо доводив столітній.

Усі замовкли. Неспокійний зір Скіла зачепився за Мишка, котрий стояв з роззявленим ротом і слухав. Скіл махнув на Мишка рукою і сердитим голосом гримнув:

– Дуй до батьків. Нам треба радитися.

Щойно Мишко вийшов із намету, як потрапив у обійми батьків.

– О, мамусю! Татку! – зрадів хлопчик. – Що ви тут робите?

– Ліпше ти поясни: чого заскочив у білий намет? Чому минув наш, жовтий? – дорікнула синові Марійка.

– Мамусю, я приніс для Скіла важливу інформацію. Не ображайся на мене, – виправдовувався Мишко.

У здивованого Остапа високо підскочили брови. Перепитав:

– Важливу інформацію?

Мишко не встиг батькові все пояснити. Під стіною намету стояв вояка з довгою шкіряною сурмою. Він на всі сторони протрубив військовий збір. Десь узявся глашатай, що сильним голосом прокричав:

– Гей, люди з усіх колін і родів! Сколоти племені кривавих! Поспішайте до білого намету! Вождь Скіл має до вас слово!

З усіх ніг, з усіх кутків бігли озброєні вояки. Деякі з них відкидали, як непотріб, те, що досі тримали в руках. Поспіхом устромлювали ножі-акінаки за халявки, поправляли на ходу колчедани, набиті гострими стрілами.

Треба сказати, що Мишкові батьки досі не звикли до того, що складало сенс життя скіфів. А саме – їхньої любові до грабунків і бойових походів. Атож, коли тільки побачили і почули пожвавлення в таборі, то швидко попрямували до жовтого намету.

Мишко, котрого міцно тримав за руку татко, оглядався. Хлопчик уголос висловлював свою радість:

– Криваві готуються до походу! Вони відберуть у кмітливих царський пояс. От побачите, повернуть пояс. Перемога буде за нами.

Несподівано Євстахій побачив на синовому пальці перстень. Чоловік остовпів.

– Михайле, чому перстень у тебе?

Часу для видумування не вистачало. Мишко признався:

– Ія його знайшла?

– Що? Що? Ія знайшла перстень? І де вона знайшла? – допитувався Євстахій.

– Наче б то в амфорі, заритій під повозкою, – зізнався, опустивши голову, Мишко.

– Я підозрювала, що ця дівчинка хитра. І маємо: викрала перстень. Добре, хоч повернула, – ввернула своє Марійка.