Читать «Царський пояс» онлайн - страница 84

Повна перемога кривавих

Озброєні вояки з племені кривавих блискавично накрили підступне містечко. Над головами кмітливих засвистіли трихвості нагайки.

– А-я-я-я-й! – волали перелякані люди. – За що нас караєте?

Хтось сховався під возом, хтось забився у темний куток, хтось ускочив у яму з помиями.

– Собаку, Собаку шукайте, – нестямно кричав Скіл.

Ватажок кривавих літав на коні, як вихор. Однак Скаженого не знаходили. Невже вислизнув з наметового містечка змієм? Спритний!

Скіл із найкращими вояками увірвався у намет старшини кмітливих. Перевернули хлопці все там догори дригом. У скрині, де зберігався вихідний одяг, знайшли, нарешті, дорогу річ – царський пояс, що по праву належала Скілові.

Вождь кривавих відразу обвив поясом свій молодечий стан.

У тому ж наметі, з-під перини, витягли спітнілого Олума. У скуйовдженому волоссі переляканого синка старшини стирчало гусяче пір’я.

– Я не винний, – рюмсав Олум. – Скіле, твій вояка із роду Собак сам запропонував мені пояс. Я купив пояс у нього, заплатив йому золотом. Все чесно.

Скіл суворо, по-чоловічому, притиснув Олума.

– Мені стало відомо, що твій батько відправив до царя всіх царів листа. Здогадуюсь: старий писав про царський пояс. Про те, що пояс належить його синові, Олуму. Зізнавайся!

– Так, про це написав, – признався Олум, що тремтів.

– У такому разі пиши другого листа.

– Другого? Для чого? – впирався хитренький Олум.

– Напиши цареві так: усе, що у першому листі, брехня – підказав Жилавий, перший помічник Скіла.

Він випнув клиноподібну борідку і реготнув. Криваві перекидали з руки в руку ножі-акінаки. Олум збагнув про їхні серйозні наміри.

– Напишу, зараз же про все напишу. Тільки не карайте мене.

– Цар усіх племен і кочовищ тебе покарає. Суворо скарає, – пообіцяв Скіл.

Криваві поверталися додому вповні задоволені. Царський пояс, символ влади, гуртом повернули Скілові. Відтепер Скіл справжній начальник і вождь їхнього племені.

На півдорозі вояки помітили самотнього верхівця. Хоча зморений кінь під ним накульгував, але він немилосердно бив його батогом і гнав уперед. Вояки швидко догнали верхівця. Придивилися, аж він їхній, із роду собак. Це його Миша, син Євстахія, дотепно назвав Скаженим. Криваві оточили з усіх боків Скаженого. Штрикали йому під боки гострими мечами.

– Хлопці, відпустіть мене. Я дам вам золоті бляшки – тільки відпустіть. У мене багато бляшок, – просився той.

– Сколот не купляється за золото, телепню. Сколот вільний, як вітер у степу, – гордо сказав Скіл.

– Правильно, синку, відповів. Усі, хто тут, затямте: сколот не купляється за золото; сколот вільний, як вітер. І в цьому наша сила, хлопці, – обізвався столітній дід.

Підбадьорені вояки заломили крадієві назад руки, накинули на шию мотузяну петлю. Наразі він біг за конем як справжній собака. Ще й скавулів по-собачому і тремтів від страху. Він-то добре знав, яким чином скіфи карають злодюг і зрадників.

Діти карають Скаженого. Гінці у червоних плащах

Того дня приємно пахли польові квіти і радісно щебетали пташки. І небо було без хмар – красивого лазурового кольору. Природа торжествувала. Отже, ніщо не провіщало сумний кінець дня.