Читать «Царський пояс» онлайн - страница 79

Мишко всівся біля візника. Малий пасажир захлинався від радості.

– Дядечку, правда, що скіфські намети схожі на гриби, а димові стовпи між ними ніби колони, що підпирають небо? Правда?

Візник-поштар байдуже хитав головою. Грек Керікл мало говорив, він любив співати. Мишко ж не вгавав:

– Я знаю: це скіф’янки готують вечерю. Вечеряють скіфи пізно. Вони довго сидять коло вогнища. Кожен розказує, що зробив за день. Хтось із дідів розповідає легенду або історію про перших скіфів. Буває, ще й грає на арфі чи кітарі. Мені подобається слухати дідів.

Охоронці спішилися поблизу намету для постояльців. Мишко зіскочив із воза і пройшовся, розминаючи ноги. У нього чудовий настрій. У думках бачив перед собою миску з харчем, навіть чув пахощі гарячої юшки. У малого котилася слинка.

Однак, хто там горланить? Голос наче знайомий.

Він скрався поза возами і непомітно виглянув. Але відразу присів, щоб горлань його не бачив. Адже той, дійсно, немовби знайомий. Хлопчик не втримався і знову виглянув.

Оце так зустріч! Біля воза зі шкуратяною халабудою, на якому він приїхав, стояв, широко розставивши ноги, Скажений. Він дуже змінився. Погладшав, розпустив живота. Кінці волосся та бороди завив гарячим залізним прутом. Бо раніше волосся у нього стирчало, як патиччя. Тільки голос залишився без змін – горластий і сердитий. І нагайкою цвьохкав так само: раз за разом, наче рука сіпається і не перестає. На Скаженому розшита квітами і оторочена хутром жилетка, добротні чобітки з козлячої шкіри та нова з червоної повсті гостроверха шапка. «Скажений не простий вояка. Він начальник», – здогадався Мишко.

– Ти, греку, ступай до білого намету. Старійшина племені кмітливих дасть тобі доручення, – гарикнув Скажений на Керікла.

Раб закинув на спину мішок із листами та передачами. Наче чорна мураха, потяг його на собі у містечко. Скажений ішов слідом. Розмахував нагайкою і горлав, підганяючи раба. Позаду перебирав куцими ногами грек Керікл.

Тим часом Мишко ходив між возами, бо не наважувався сунути носа в наметове містечко. Він боявся зустрічі зі Скажений. Злий скіф’яра його точно впізнає. Бо ж він, Мишко, не змінився. І не погладшав, і одяг на ньому давній – із вишитою мишею-покровителькою на грудях. Може, трішки підріс.

Хлопчик так сильно розхвилювався, що перехотів навіть їсти. Заліз під халабуду. Протиснувся поміж мішків і сів, підтягнувши коліна до підборіддя. Обхопив коліна руками і розмірковував.

«Виходить, Скажений продався чужинцям. Це він викрав царський пояс у ватажка племені кривавих Скіла. Бородавка підтвердив, що їх було двоє. А той, другий, утік із поясом. От би зараз зробитися невидимкою. Я залетів би у намет старійшини цього племені. Підняв би усе там догори дригом, а таки знайшов царський пояс. А потім передав би Скілові. Щасливий Скіл погладить мене при всіх по головці. Голосно скаже: «Дякую, Мишо. Хай Папай тебе охороняє і довгою бородою відганяє від тебе всіх кривдників!» А скіфи всі до останнього кричатимуть, підкидаючи башлики: «Гу-ра! Гу-ра! Миша – герой!»