Читать «Царський пояс» онлайн - страница 77

Дійсно, там, у смердючому болоті, він жодного разу не скрикнув, не застогнав, хоча страшні істоти його лякали.

Хлопчик звісив голову і пильно дивився вниз, у болото. Бачив навіжену бабцю, що гатила кістлявими кулаками в небо. Змія на всю свою довжину зметнулася в небо. Вона роззявляла червону пащеку і люто сичала. Гігантський комарище розмахував гострою шпагою. Але попадав гострою зброєю то в Богинку, то в зміюку. Комарищу штрикав і ту, і ту безжально. Богинка зі зміюкою зойкали і смикалися.

Мишко перевернувся у повітрі й переможно реготав.

А троє в болоті несамовито підскакували та розмахували: кулаками, роздвоєним язиком, шпагою. Мишко бачив, що бабця таки впіймала комара. Він добряче її дістав гострим жалом. Комар лунко хряснув між чорними іклами. Змію переповнювала отрута по вінця. Коли бабця необережно наступила їй на хвіст, то вона з розмаху вгатила їй у спину плескатою головою. Із задоволенням випустила у неї всю до краплини отруту. Богинка впала у багно і відразу же спустила нечистий дух.

Мишко здригнувся: на місце пригоди примчала заспана Болотниця. Зла істота кинулася до свого скарбу, бо розкидала на всі боки сухе бадилля. Ось підскочила і заволала не своїм голосом:

– Ой людоньки! Хто забрав мою дорогу скриньку? Де вона? Скажіть же: де вона?

Тут її безтямний погляд упав долі. Вона побачила Богинку, що дивилася незмигно в небо, і на змію, що, випустивши отруту, преспокійно спала. Болотниця схопила змію і крутила нею, наче перевеслом. Під кінець швиргонула її, обм’яклу, в осоку. Сама ж так високо плигнула, що ударилася об сиру землю і випустила нечистий дух.

Хлопчик зробив над болотом прощальне коло. Однак над неоковирною кам’яною хижою він ненадовго зупинився.

У вузьке віконце до Болотяника заглядала болотяна русалка. Вона обережненько, несміливо шкрябала у віконницю. Хропіння стихло. Болотяник подав голос:

– Хто там проситься до моєї хати?

– Це я, русалочка. Хи-хи, хи-хи. Ваша дружина, дядечку Болотянику, від жадоби луснулась об землю. Дозвольте мені у вашому камінному теремі пожити. Хи-хи, хи-хи. Я без одягу і закоцюбла від холоду.

З вікна вистромилася жовта і кругла, як перестиглий гарбуз, голова Болотяника.

– О, прекрасна русалочко. Ласкаво прошу до мого камінного терему. Мені, знаєш, самому якось того… незатишно. Удвох воно веселіше. Залазь усередину. Та хутчіше, бо мені, старому, не терпиться тебе приголубити. Голосок у тебе тоненький і лагідний. Розтривожив мене, аж лапи тремтять. Ніяк не втраплю ними в капці. Чуєш, Болотниця мене дратувала грубими манерами. А ти не така – ти делікатна. Я таких жінок люблю. Хай небозі у Тартарі легенько гикнеться. А ми вдвох без неї якось впораємося. Ге?

Русалочка хихикнула і зникла за камінними стінами.

Це було останнє, що хлопчик бачив над проклятим болотом.

Скринька із золотим скарбом

На ослоні під виноградом родина грека Демида сиділа у глибокій зажурі.

Мишко тихо підійшов до них. Зупинився перед Демидом. Вручив йому золоту ношу. Грек безтямно тупився в дарунок. Чоловік нічого не розумів. Біля нього виросла дочка. Вона тараторила: