Читать «Царський пояс» онлайн - страница 76

Хлопчик опустив очі. З-під сухого бадилля щось мигнуло. Таки так, дорога для нього річ прямо у нього під ногами. Зараз він візьме скриньку – і злетить.

Мишко швидко розгрібав, нагорнений Болотницею, хмиз. Коли знімав зі скриньки останню суху галузку, то мало не зойкнув. На скриньці завмерла перед стрибком звита у багато кілець змія. Мишко не встиг злякатися, а змія зметнула вгору плескату голову і замелькала перед ним роздвоєним язиком. З язика стікала краплями густа жовта отрута. Волосся на голові малого піднялося. Він затис долонею рота, щоб не закричати. Зміюка, наче механічна іграшка, вистрелювала вгору й опускалася, видаючи ритмічні звуки. Від страху хлопчик заплющив очі. Невдовзі звуки стихли. Він наважився і розплющив одне, праве око. Зміюки він не побачив.

Над болотом нависла затаєна тиша. Навіть жаби стихли. «Жаби були заодно зі зміюкою», – вирішив хлопчик.

Скринька відбивала яскраві сонячні промені, що проникали крізь гущавину. Вона немовбито благала: людино, забери мене з цього смердючого, заселеного страшними істотами місця. Хлопчик, не роздумуючи, підхопив скриньку і сунув під ліву пахву. Враз затаєну тишу розітнуло тонке дзижчання. Звук нагадував свист шпаги, якою вправно і швидко розмахують. Біля Мишкового обличчя дзижчав гігантський комар. Він часто-часто махав прозорими крилами, висипаючи із-під них зелений ядучий пилок. У горлі малого лоскотало. Він стиснув двома пальцями крильця носа і чхнув… беззвучно. Потім енергійно махав правою рукою, відганяючи комара. Проте гігантська комаха від нього не відставала. Вона нахабно витрушувала ядучий пилок і не переставала робити підлу справу. Більше того, штрикнула хлопчика у кінчик носа. У малого щічками покотилися крупні сльози. Він мовчки плакав.

Незважаючи на страх і біль, Михайлик не забував попередження суворої Апі: винесе з болота скриньку за умови, якщо мовчатиме. І він мовчав. Мовчатиме і тоді, коли злі болотяні сили його штрикатимуть у різні члени тіла.

Раптом якась невидима рука відгорнула шорсткі стебла рослин. З темних заростів виплила тінь у вигляді волохатого клубка. Тінь хиталася і несамовито реготала.

– Го-го-го-го! Ось де мій смачненький, ось де мій солоденький. Зараз до нього доберуся.

Мишко широко розплющив очі. Голос, яким озивалася тінь, йому видався до болю знайомий.

Волохатий клубок витягувався догори і став такого зросту, як людина. Мишко мало не вмер – перед ним стояла Богинка. Оголена бабця на кривих кінцівках. З величезною головою і роздутим животом. Потвора трясла довгим волоссям і волала:

– Я тобі, поганцю, переламаю ноги, щоб не тікав від мене. А потім буду мучити і щипати. А наостанок підкину до циган – під тином милостиню для них проситимеш.

Болотяна нечесть розчепірилася. Потяглася руками-крюками до білявого хлопчика, що стояв ні живий ні мертвий.

Усе ж наш герой віднайшов крихту сил. Він ворухнувся, звів догори вільну руку – і злетів.

О, як він торжествував. Як дзвінко у зачарованому яру кричав:

– Я переміг! Я все таки переміг!