Читать «Царський пояс» онлайн - страница 74

Навколо нього копошилися мурашки. «Чому мурашки ніколи не плачуть, не рюмсають? – подумав. – Завжди носять на собі листочки, зелені стебла, ще щось. Усі кудись поспішають. Коли зустрічають родича, то привітно торкають його вусиками. Цілуються, можливо, вітаються.»

Мишко чомусь згадав скіфів, яких устиг полюбити. «Скіфи схожі на комах. Хоча у скіфів немає будинків, дорогих меблів, як у греків, але вони життєрадісні. Люблять жартувати, голосно регочуть. Мабуть, всі біди через надмірну любов людей до дорогих речей і будинків, – підсумував свої роздуми Мишко. – У скіфів того добра немає, воно їм, мабуть, і не потрібне. Бо скіфи над усе люблять подорожувати. А будинок місткий. Його не перекладеш на віз, не забереш із собою. І залишити будинок без догляду не можна, бо все добро злодії винесуть. А все-таки, як здорово подорожувати! У мандрах потрапляєш у всілякі цікаві пригоди. В дорозі кожен загартовується, мудрішає, бо багато нового чує і бачить. Як гарно, що я зі скіфів!»

Неоніла невтішно голосила. Жіночий плач заважав хлопчикові літати на крилах спогадів та мрій. У його животі почало булькати. О, він досі не снідав. «Піду на пристань, попрошу у знайомої кухарки кулешу», – вирішив. Звівся і непомітно для родини вислизнув із двору.

Неприємна новина

Чорна кухарка зраділа Мишкові, як рідному синові. Безугавно белькотіла до нього своєю без’язикою мовою. Мишко уплітав куліш і час від часу поглядав на тітоньку. Він уже знав, що вона рабиня, що у неї десь є дітки і вона за ними сумує.

Він поснідав і вдячно пригорнувся до щедрої тітоньки. Розчулена жінка змахнула зі щоки сльозу. По тому штурхала залізним прутом у пічці обвуглені дрова.

Повертатися до Іїної родини Мишко не мав бажання. Тож подався на будівничий майданчик. У Заячій балці, де зводили оборонна стіна, стояв робочий гул, з якого виривалися зойки робітників та сердиті окрики начальників. Хлопчик безцільно вештався майданчиком.

Греки забороняли своїм дітям гратися на будівництві. А самому гуляти не цікаво. Мишко нудьгував. Несподівано він помітив Бородавку. Виглядав Бородавка ще гірше, ніж напередодні. Худий, зігнутий, спина посмугована нагайкою. Мишко не любив хитрого скіфа. Але він був родом із його рідного селища. Ноги понесли Мишка самі до недруга.

Бородавка, коли побачив Мишка, то опустив очі долі. Жалісливо підшморгнув. Хлопчик пройнявся співчуттям до нещасного земляка. Прагнув його чимось підбадьорити. Подумав, що знайдений царський пояс того розвеселить. Підняв курточку і надув пузце. Ріденька борода скіфа відтягнулася донизу, а брови полізли догори. Скіф нагнувся, пальцем поторгав пояс. Розглядав пояс не довго. Розігнувся і хитав головою – вправо-вліво.

– Що ти кажеш? – скрикнув Мишко.

Скіф відкопилив нижню губу і продовжував водити заперечно головою.

Мишко обімлів.

– Ти хочеш сказати, що пояс несправжній – не царський?