Читать «Царський пояс» онлайн - страница 73

Глава десята

Сумний ранок

На паркан вистрибнув золотохвостий півень. На все довкружжя повідомив: «Кує зозуля! Курка встала! Кульбаба очі продира! Ку-ку-рі-ку!».

Мишко солодко потягнувся. Прислухався. Хоча півень перестав горлопанити, у дворі було неспокійно. Жалісним голосом бідкалася жінка.

Хлопчик вистрибнув з-під ковдри, натяг штанці та курточку. Поли він старанно обсмикав (щоб ніхто не побачив царського пояса). Вибіг надвір.

Перед будинком походжала тітонька Неоніла. Вона заламувала білі руки і голосно плакала:

– Боги, за що ви так суворо нас караєте? Як нам далі жити? Що тепер буде з нами?

Мишко розгубився. «Чого їй не вистачає? Раніше плакала, що стара й некрасива. Тепер – молода і красива. Але однаково ремствує.»

До Мишка тихо підійшла сестра. Гостренький ніс червоний, а очі заплакані.

– Що трапилося? – стурбовано запитав Мишко.

Ія сумно повідала:

– Хтось украв наші золоті монети. А татко ще повністю не розрахувався за новий будинок. Уявляєш, Мишо, злодії винесли з комори всі запаси продуктів. Залишили після себе білі сліди.

Справді, через двір тяглася запорошена борошном стежка. Хлопчик згадав коргоруш, що никали надвечірком кругом Демидового обійстя. А ще пригадав вечірню розмову з домашніми духами. Хотів розказати про це сестрі. Але не наважився. Адже той світ – невидимий і злий. До того ж Дворовий сказав, що господарі будинку самі винні в тому, що їх обікрали. А Домовий висловив сподівання, що для господарів нестача стане наукою. Надалі вони дбатимуть про своє майно і продукти. Берегтимуть їх, зачинятимуть комори на засуви. Мишко подумав, що Ії неприємно буде почути про все це.

У двір зайшов Демид, а за ним, чужий чоловік. Чужий говорив сердитим голосом:

– За підписаним договором, Демиде, ти повинен сьогодні повністю заплатити за будинок. Тож я прийшов за платнею.

– Пане, та розумієш… Тут таке сталося, – тягнув слова Демид.

– Скажи прямо: у тебе, як покупця, є гроші чи нема, – наступав чоловік.

Демид опустив голову. Він уважно розглядав свої черевики з нашитими поверх носаків латками.

Чужий побуряковів. Надривно кричав:

– Ти обдурив мене. Усі гроші витратив на чарівні мастила для своєї дружини. Про це в Ольвії всі балакають. Он яка красуня враз стала.

Чужий перевів подих і ковтнув слину. Перестав кричати, але мова його звучала жорстко:

– Попереджаю, Демиде, востаннє. Якщо за будинок не заплатиш до заходу сонця, то забирайся з нього геть. Зрозумів, чи повторити?

– Усе зрозумів, пане, – ледь чутно відповів Демид.

Пан відкинув ногою хвіртку і зник. Неоніла заголосила:

– Що з нами буде? Куди нам подітися?

Ія гладила мамине блискуче каштанове волосся, вмовляла не побиватися. Демид важко опустився на призьбу, обхопив обома руками посивілу голову.

Мишко щиро вболівав за родиною, що його пригріла в Ольвії. Засмучений, він простував за будинок.

У спориші валялася яскраво-жовта амфора. Хлопчик перечепився через неї і впав. Підвів очі. З безхмарного неба до нього усміхалося ранкове сонце. Однак настрій Мишка не покращився. Негаразди родини Демида відбилися на ньому. Мишко сидів похнюплений, зітхав.