Читать «Царський пояс» онлайн - страница 62

Якось Змій Старший плавав у морі пузом догори. І треба ж було такому статися, щоб каменюка, яку підкинув його менший брат, вцілила в його пузо. Змія Старшого кинуло в лють. Він нетямно волав на Вогнедишного Змія:

– Як смієш мене, старшого за себе, ображати і пузо моє гладеньке бити каменюкою?

Молодший Змій плаксиво виправдовувався:

– Не тебе, брате, я хотів покарати, а тих, що поцупили золоте яблучко з яблуні, яку охороняю. Чим бризкати на мене люттю, ти б ліпше допоміг яблучко повернути, а крадіїв покарати.

Змій Старший самовпевнено каже:

– Не журися, брате. В одну мить знайду їх і на смерть закатую.

Змій Старший настовбурчив пір’я, розчепірив лапи, вигнув спину коромислом, зірвався з місця і з розгону шубовснув у море.

Скажу коротко: перецідив Змій Старший крізь гострі зуби усеньку воду в морі. Однак яблучка в ньому не знайшов.

У Посейдона на балі-маскараді

Крилатий морський кінь нетерпляче кресав копитом. Мишко з Ією, невидимі, чатували на Моряну біля карети. Вони зрозуміли, що принцеса займалася лише собою. Їй начхати на всіх, хто пливав поряд із нею, а тим більше на тих, хто виручив її з біди. І діти мали рацію. Моряна так поспішала на бал-маскарад, що забула гукнути до свого батька, царя Нептуна. Старий залишився сам-один у величезній залі без стін, стелі та меблів (окрім стільця, на якому постійно сидів).

Моряна відкинула дверцята і вскочила в карету-човен. Мишко з Ією залетіли за принцесою слідом. Кінь змахнув крилами і зірвався з місця.

Діти поприпадали до круглого віконця. Користуючись нагодою, прагнули бачити флору і фауну, що на дні моря. Та де там! Кінь летів на космічній швидкості й збурював воду. По боках карети все вирувало і пінилось. Яка там флора! Яка фауна! Нічогісінько не видно. Мишкові здавалося, що він не в кареті, а в каструлі, в якій вариться-кипить манна каша.

Ось кінь загальмував всіма чотирма копитами і величезними крилами. Русалка вистрибнула з карети і поскакала на хвості вперед, крутячи сідницями, які обтягувала коротенька спідничка. Діти теж вистрибнули. Боязко поглядали на коня, що недобре косував на них. Аж тут почули Морянин зойк: «Ой! Рятуйте! Допоможіть!» Діти з усіх ніг побігли рятувати принцесу.

Виявляється, принцеса з розгону налетіла на дощаний тапчан. На тому тапчані напівлежав п’яненький божок. Моряна, звичайно, перелетіла би не лише через тапчан, а залетіла б і дальше. Проте божок був парубк моторний. Він Моряну на лету спіймав і поклав поруч себе. Вона ж, на превеликий подив дітей, не зойкала і на допомогу людей не скликала. Більше того – не пручалася.

– Фі, – скривилась Ія. – Принцеса повинна ляснути парубка по п’яній пиці. А вона очима стріляє і шкіриться на кутні. Ходімо від них. Обоє мені неприємні.

Поведінка гостей вельми здивувала дітей.

– Чому всі лежать на диванах? На хворих не скидаються, бо гладкі та білі, – щиро дивувався хлопчик.