Читать «Царський пояс» онлайн - страница 63
Лідія Гулько
Повз них вихором пронісся юнак у сандалях із крильцями.
– Ми його знаємо. Це гонець із Олімпу, – зрадів Мишко. – Гайда за ним.
Юнак уже стояв біля поважного, суворого на вигляд велетня з кучерявою головою. Юнак в летючих сандалях щось велетневі сказав. Діти підбігли ближче, щоб почути діалог.
Велетень ліниво цідив:
– Просять дозволу подати до столу рибу-молот? Мені однаково, що жувати. Так, іди геть. Набрид.
Він нахилився до красивої гладкої жінки, що напівлежала у нього під боком. Розсіяно слухав її патякання, а вуста прикладав до срібного кухля.
Діти зависли коло юнака.
– Привіт! Ми тебе бачили у морського царя Нептуна. У тебе класні сандалі.
Засмучений юнак обкрутився на одній нозі.
– Хто ви? Де ви? Чому ховаєте бути на балі невидимками. Сказала: «Ви некрасиві. Через це ніхто із женихів до мене не пристане». Ми дали принцесі слово честі, що не з’явимося гостям на очі, – пояснила Ія.
– Зрозуміло, – протягнув юнак.
Він хитав головою. Порадив:
– Дали слово, тож дотримуйтеся його.
– Хто ти? – поцікавився Мишко.
– Гермес, – гордовито представився юнак. – Розношу всім новини і накази від олімпійського бога Зевса.
– У такому разі, Гермесе, ти всіх тут знаєш. Розкажи, будь ласка, нам про гостей Посейдона, – зрадів всезнаючому приятелеві хлопчик.
– Залюбки. Знаєте, мене боги вже дістали до печінок. Гасаю цілими днями – усе розношу для них останні новини. А подяки ні від кого не маю. Що ж, юні друзі, тоді в дорогу! Але від мене не відставайте. Мої сандалі, буває, і мене, господаря, не слухаються – летять попереду.
Гермес кинув оком навколо себе. Передусім тицьнув пальцем у гладку парочку, від якої щойно відійшов.
– Перед вами головний олімпійський бог – Зевс. Зараз він напідпитку і тихий, а коли розсердиться – то не підходь. Приб’є. Головна його зброя – це грім і блискавки. Від них нікуди не сховаєшся. Зевса ще називають Громовержцем.
– А тітоньку, що притулилася до Зевса, як звати? Вона вродлива, – зауважила Ія.
– Дружина Зевса – Гера. Скажу вам по секрету: молодиця хоч і вродлива, але мені не до вподоби. Насправді, жорстока, лиха, підступна і до всіх жінок ревнує Зевса.
Між диванами дибуляли, високо піднімаючи коліна, слуги зі срібними тацями. Один зупинився біля Гермеса і мовчки подав йому тартинку з підсмаженими креветками. А Зевсові хлюпнув у кухоль вина з морських водоростей. Гера манірно двома пальчиками зняла з таці шматок піци з морепродуктами.
– Дивак, – пхикнув зневажливо Мишко. – Виблискує, наче сонце, а мовчить. Пихатий.
– Слуга не справжній. Створений із золота, – повідомив Гермес.
– Невже? – скрикнули діти.
– Витвір сина Зевса. Він бесідує з принцесою, яка веліла вам бути невидимками. Його звати Гефест. Великий трудяга і майстер «Золоті руки». Усі його роботи згодом оживають. Шкода, що шкутильгає на одну ногу.
– Бідненький, необачно спіткнувся, – щиро вболівала Ія.
– Ні, його татко з Олімпу швиргонув. Після інциденту Гефест каліка.
– Звір, а не бог! – обурився Мишко. – Оце татко… Нічого й додати.
– Громовержець у такий спосіб помстився рідному синові за прихильність до людей. Усі ці боги – пихаті й зарозумілі. Жирують і розважаються. Їх зовсім не турбує те, що люди в долині ледь животіють. Лише брат Зевса – титан Прометей, маючи благородне і любляче серце, зглянувся над нужденними. Навчав людей будувати житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати на звіра, приручати тварин. Він запряг у ярмо дикого бика і перший приборкав вільного коня. Ці тварини стали вірними помічниками людині. Прометей навчив смертних збирати цілюще зілля та лікуватися ним, знаходити дорогу за зорями і летом птахів. Навчив добувати із землі кольорові метали: мідь, золото, срібло. А ось і він сам. Розмовляє з богинею мудрості Афіною.