Читать «Царський пояс» онлайн - страница 61

Перед стіною Моряна пробубніла заклинання: «Курі, пурі, дрікі, штам». Ураз стала блакитною рибкою з червоною короною на лупатій мордочці. Мить – і принцеса зникла у шпарці.

– Блакитна принцеса! Це вона! Я її впізнав! – вигукнув Мишко.

Він потяг за собою Ію. Обоє через шпарку і без пригод проникли в маленьку кімнатку.

Треба сказати, що Моряна, як всі принцеси, була вельми вередливою. Атож, коли побачила перед собою непроханих гостей, то вельми розсердилася. Зробилася синьою, мов лампа, якою гріють вуха. Кричала, ляскаючи хвостом по кам’яній підлозі:

– Як посміли ви, капосні діти, з’явитися у святая святій, моїй спаленьці? Цікаво знати, яким чином ви сюди проникли?

– Ми маємо здатність ставати невидимками. Тоді легко проходимо крізь найменшу щілину, – несміливо пояснила Ія.

– Ну, і що з того? Ставайте собі невидимками, але дорослих не турбуйте. Прошу, не заважайте. Мені негайно треба зробити макіяж.

Діти перезирнулися. Разом підняли і опустили гострі плечі – дивне слово «макіяж» вони чули вперше.

Однак Мишко вирішив не відступати. Твердо сказав:

– Принцесо, нещодавно ти заплуталася в риболовних сітях. Знай, це я тебе визволив із неволі.

Принцеса радісно тріпотіла голубими віями:

– О, привіт! А я тебе не узнала.

– Гаразд, пробачаю, – поблажливо мовив хлопчик. – Але ти обіцяла мені допомогти, коли ускочу в халепу. Пригадуєш?

Принцеса промимрила:

– Напевно, обіцяла. Я вихована принцеса. Завжди дякую та роздаю наліво і направо обіцянки. Так заведено серед панів. Пани люблять обіцяти, але обіцянки виконувати не спішать.

Вона наморщило лоба. Уважно розкладала скляночки з білилами та рум’янами. Спитала, нібито між іншим:

– Яке в тебе, хлопчику, прохання до мене? Сподіваюся, маленьке?

– У море впало молодильне яблучко, яке ми з сестрою зірвали з дерева. Воно на острові Буяні. Допоможи яблучко знайти.

Морянині пальці прилипли до скляночки, а рожевий ротик капризно скривився.

– І цур тобі, і пек! Прохання не маленьке. Велике! Однаково, що в копиці сіна знайти голку.

Ія роззявила рота, щоб заперечити. Але принцеса розмахувала руками, наче відганяла кусючу тварину. Кричала на дітей:

– Годі. Не заважайте. Зараз мені не до вас. Потім якось зійдемося, побалакаємо…

Мишко розгублено лопотів віями. Ія чемно попросила:

– Принцесо, дозволь мені з братом поїхати на бал-маскараді. Дуже хочеться на ньому побувати. Будь доброю, візьми нас із собою. Ми будемо слухняними дітьми.

– Гаразд, – відповіла Моряна, випнувши трубочкою губи, на які мазюкала помаду. – Але з однією умовою.

– Якою? – хором спитали діти.

Моряна, яка вже підводила синім олівцем брови, казала:

– На балі ви будете невидимками. Бо, пробачте за відвертість, ви без хвостів, без крилець, худі й некрасиві. Своїм, пардон, убогим виглядом відженете від мене всіх женихів.

– Залюбки, – погодився Мишко.

Але він образився на принцесу. Насамперед за Ію. Вона класна дівчинка. І дуже симпатична.

Діти мовчки чекали, поки Моряна притрушувала пудрою зі золотими блискітками на своєму носі прищі.

Змій Старший сердиться

Не пригадаю, чи розповідала про те, що Вогнедишний Змій, який охороняв на острові Буяні яблуню, мав старшого брата. Так от, цей брат жив-поживав у морі-океані, наганяючи на його мешканців – риб, жуків, коників, русалок, навіть морських царів і богів, неймовірний жах.