Читать «Царський пояс» онлайн - страница 59

– Таточку Нептуне, сьогодні по дистанційному зв’язку ми обіцяли всім мешканцям Морської імперії тиху, лагідну погоду. Але море хвилюється. Риби нервують. Що сталося?

Царівна сердито стріпнула блакитним волоссям. Морський цар покірно склав руки на грудях.

– Моряночко, здаюся. Твій татко обіцяє більше не гупати і не розмахувати тризубом. Тільки, доню, прошу, зійди з борідки, не паскудь її, не мни.

Моряна пхикнула, але з пухнастих клубків зійшла.

Діти звернули увагу, що охоронці біля високих дверей чомусь нервували. Ось притулили до вуст рожеві довгі мушлі й зіграли сигнал. А потім прокричали::

– Увага, увага! Відійдіть, розступіться! Дорогу високому посланцеві з Олімпу!

Нептуна мовби вітром здуло з тронного стільця. Цар став прямо, виставивши вперед гладке черево. Моряна розпушила волосся і склала губки бантиком. Насамкінець кокетливо зіперлася на татків стілець.

Повітря мелодійно завібрувало – фррр! фррр! У залу влетів світловолосий юнок, що зупинився перед Нептуном. Ія від захвату ахнула. Їй страшенно сподобалася сукенка на юнакові. Така собі коротенька, жовта і шовкова. Сукенка трималася на одному вузлі, зав’язаному на плечі. А Мишко не міг відірвати очей від сандалів. Сандалі були не звичайні, а з крильцями. Це сандалі вигравали – фррр! фррр! Які дивовижні скороходи! Йому б такі!

Високий посланець мовчки вручив цареві конверт – і миттєво зник.

Моряна відкопилила губки. Буркнула:

– От ще селюк. На мене й не глянув.

По тому позіхнула, задерла голову і почимчикувала в зелений куточок. Діти провели царівну поглядом. Не втрималися – побігли слідом. Вони звіддаля милувалися морським садочком. Там росли гігантські рослини. Вони мали лише по одному голчастому стеблу або довжелезному листку. Вони безшумно розхитувалися хвилями: згори донизу і знизу догори. І так безкінечно. От ще дива!

Лист від Посейдона

Дідуган, він же Нептун, підібрав бородище і всівся на трон. Діти (невидимі) сміливо підійшли до морського царя й уважно спостерігали за його діями. Нептун куснув коричневу печатку, що кольором нагадувала шоколад. Довго і задумливо жував. Гидливо скривився і виплюнув печатку з рота. Все ще задумливий, розірвав білий конверт. Витягнув аркуш, помережаний буквами. Старанно розгорнув його і понюхав. Потер літери пальцем. Заглянув на зворотний бік. Роздував щоки і витріщався на папір.

Ію дії старого розсмішили.

– Він не вміє читати. Тримає лист догори дригом.

Дівчинка не втрималася, подала тоненький голосок:

– Ваша світлосте, допомогти прочитати листа?

Цар підскочив. Водив круглими очима. Верескнув:

– Хто тут? Ану з’явися переді мною, Нептуном, морським царем!

– Людський восьминіг, ваша світлосте! – хором відповіли діти.

– Що? Восьминіг? Акула-Патруль не збрехав – ти таки є! О, ідея! Велю тебе покарати. І негайно. – Цар задумливо приклав вказівного пальця до лоба. – Що б таке з восьминогом-шпигуном жахливе учворити? Щоб йому боліло і він смикався, а я щоб реготав, бо було б дуже смішно. О, придумав! Накажу кинути восьминога у стайню. Нехай мій крилатий кінь його трохи погризе. Я буду дивитися, ляскати в долоні й реготати, як дурний. Яка краса, яка то розкіш – муки ворога!