Читать «Царський пояс» онлайн - страница 50

– Забився? Стільчик на трьох ніжках. Будеш про те знати, обережненько сідатимеш.

Мишко полегшено зітхнув: перед ним стояла сестра – жива і здорова.

– Матусю, знайомся: мій товариш Михайлик, – звернулася Ія до другої половинки – жінки у лахміттях. – Він скіф. Але не простий. Його батько князь.

Жінка протяжно привіталася:

– Здрааааствуй, хлопчику.

Вона голосно плямкала і розгойдувалася. Мишко уточнив:

– Тітонько, як мені тебе називати?

– Неоніла – матусине ім’я, – за матір відповіла Ія.

Сама ж тітонька заточилася і впала.

– Мамусю, тобі погано? Забилася? – впадала біля матері Ія.

Дівчинка враз ляснула себе по лобі, мовби щось пригадала. Термосила неньку, просила її підвестися.

– Матінко, ставай на ноги. Та не падай. Ми підемо з тобою до річки. Гарненько тебе вимию. Ти видужаєш. Ні, ні, не пручайся. По-твоєму не буде. Треба дійти до річки. Я тобі допоможу. Усі болячки на річці від тебе втечуть.

Неоніла смішно, наче маленька, пручалася, не підпускала до себе дочки. Хлопчик обхопив жінку за поперек. Ія взяла її міцно за руку.

Діти повільно піднімали східцями сп’янілу жінку.

Там, нагорі, вельми гарно – тепло і сонячно.

Справдилося віщування Білої телиці.

Мишко визволяє з полону русалочку

Дорога до річки тяглася й тяглася. І все через Неонілу. Вона щохвилини спотикалася. А на березі загорланила пісню. Мишко знову дивувався: яка ж широка річка Гіпаніс. Протилежний берег ледь-ледь проглядався. Оце так річка!

Ія обережно підвела матір до води. Та нахилилася. І тут щось трапилося, бо Неоніла заволала:

– Ой, те кострубате страхіття мене втопить! Рятуйте мене!

Вона вдивлялася з жахом у воду і вся тремтіла.

– Мамо, заспокойся. Нема тобі чого боятися. То ти сама, – умовляла матір незворушна Ія.

– Хто? Я? Та кострубата баба – я? Ой, яка ж я страшна, худа і чорна.

Неоніла голосила, заламуючи кістляві руки.

– Матусю, не плач. Зараз я тебе викупаю. Ти знову станеш молодою і вродливою. Тіло твоє знову буде рожеве, щічки рум’яними, а очі засяють, як зорі, – говорила лагідно Ія.

Поки дівчинка знімала з хворої матері одяг і вела її, підтримуючи, до річки, Мишко скинув штанці з сорочкою і з розгону шубовснув у воду. Жінки на нього не зважала. Він вирішив розважати себе сам. Пірнув під воду і присів. Над ним проплив косяк мальків. Рибки схвильовано гомоніли:

– Блакитна принцеса в небезпеці. Бідна блакитна принцеса. Так необачно заплуталась у сітці.

– Я визволю принцесу з неволі. Покажіть мені сіті, – устряв у розмову Мишко.

Рибки, всі, до найменшого малька, повернули до нього опецькуваті мордочки. Витріщеними оченятами уважно розглядали хлопчика. Врешті-решт, винесли невтішний вердикт:

– Ти малий, як для людини, і без двох передніх зубів. А сіті міцні-преміцні. Де тобі визволити блакитну принцесу! Плітка кусала сіті – не перекусила, карась кусав – не перекусив, навіть зубата щука кусала – і вона не перекусила. Не перекусиш і ти. Ох-ох-ох, бідна принцеса. Так необачно заплуталась у сітці.

Рибки хором плакали, розбовтуючи плавниками солоні сльози.

– А я, Михайло, визволю блакитну принцесу з неволі, – твердо сказав хлопчик.