Читать «Царський пояс» онлайн - страница 49

– Не вередуй. Ми вже на місці, прийшли.

– Прийшли? Куди?

Відповіді не прозвучало. Ія крутнулася на одній ніжці, як дзига, – і зникла. Михайлик роззявив рота. Куди Ія зникла? Невже провалилась у яму?

Перед ним височіла купа червоної битої черепиці. Дивно, що з-під купи линули якісь звуки. Мишко прислухався. Таки так, з під землі сочилися звуки. Хтось співав, хтось бринькав на музичному інструменті, хтось дико реготав.

Коли Мишко наважився оглянути купу, то на ній виросла кудлата голова. На тім’ї гострі ріжки, а на обличчі – кошлате рило. Голова поводила маленькими дикими очками і високо плигнула.

Перед Мишком приземлилася дивна істота. До половини вона скидалася на літнього дядька. Лише ноги і сідниці, як у козла. Істота мекнула, крутнула хвостиком і поскакала на копитах із вивернутими колінами.

За дядьком-козлом із ями вилізли п’яні дівки з розкуйовдженими патлами. Вони волочили за собою флейти і бубон. Одна дівка вишкірила до Мишка зуби і п’яно варнякала:

– Малий, ходімо з нами гуляти. Не хочеш? У-у-у! Розірву тебе на шматки.

Мишко дременув від налиганих дівиць. Стоячи за купою хатнього мотлоху, проводжав дівок цікавим поглядом. Вони затягли п’яними голосами пісню. З музичними інструменти, які волочили по землі, прямували до річки.

З ями навкарачки виліз вродливий панок. З його кучерявого волосся спадав на ніс вінок, сплетений з листя винограду. Панок поправляв вінок і голосно лаявся. Мишко так осмілів, що вийшов із схованки. Панок тим часом звівся на ноги. Погляди двох, хлопчика і панка, схрестилися. Мишко хотів дременути. Але панок відвернувся і почвалав до річки.

Дивна, кумедна компанія. Мишко пригадав, що раніше бачив картинки, на яких подібні істоти гуляли і пиячили.

– Так це ж бог веселощів Вакх! Чому я відразу не здогадався, – картав сам себе. – А з Вакхом його дружок – волохатий Сатир. Дівчат називають мілетами і вакханками. Швидко же чкурнули! Видно, Ія їм дала прочухана. Молодчина, сестра Ія! Та чому вона не вилазить? Ааааа, у ямі ще хтось є.

Він обережно підійшов. Побачив земляні, обвалені сходи, що збігали вниз. Із підземелля виривався дитячий плач і жіноче голосіння. Плакала, безперечно, Ія.

Мишка пройняла страшна здогадка.

– Там, внизу – лігво людожера. Він викручує Ії руки і ноги.

Хлопчик, не роздумуючи, ускочив у яму. Тримався руками за вологі стіни і спускався нижче. Несподівано він потрапив у кругле приміщенні. У кутку блимав каганець і висвічував убогу обстановку. Посередині оселі хиталася горбата темна фігура і ридала на два голоси.

Хрипкуватий, ніби простуджений, голос виводив:

– Фіалочко моя запашна! Скажи, що це не сон, а ти, моя дівчинка.

Грубому вторив тоненький, Іїн, голос:

– Матусю, ми знову разом. Я ніколи, ніколи тебе не покину.

Мишко намацав стілець і скраєчку присів. Стілець перехилився, і хлопчик із гуркотом упав на землю. Темна фігура розпалася на дві половинки. Одна підбігла до Мишка, допомогла йому підвестися. Іїним голосом половинка тараторила: