Читать «Царський пояс» онлайн - страница 45

Стежка, якою Мишко брів із ношею, прямо вела до печери, яку вимили хвилі. Берег у цьому місці нависав над водою камінним козирком. Тобто для людей, що гуляли коло озера, печера для споглядання закрита. Швидше всього про її існування тутешні люди не знали. Це відкриття додало Мишкові смутку.

Вхід у печеру світився. Чим ближче хлопчик до нього підходив, тим яскравішало світло. Раптом йому прямо в очі вдарили два потужних прожектори. Він не втримався на ногах і впав. Зверху його притиснув до прибережного піску важкий мішок. Прожектори погасли.

Широко розплющеними очима Мишко уперся в кота. Сірого. З величезною головою, але куцим хвостом. «Комишевий гігантський кіт», – шмигнула думка в голові. Котяра, дійсно, був незвичайний. Не тільки надміру великою головою і куцим хвостом. Очища у нього були, мов електричні фари на автомобілі. Вони вмикалися і вимикалися, мовби реле.

Котяра неживим, металевим голосом нявкнув:

– Перепускний контроль. Перевірку здійснено. Проходьте. Не зупиняйте конвеєра.

Хлопчик підважив мішок і переступив поріг.

Печера нагадувала комору, видовбану в камені. Уздовж стін мерехтіли купи насипаного золота. На самому вершечку, мов сніг на горі, сяяли перли. Внизу сяяння було надзвичайно потужне. А все через діаманти, що віночками обрамляли купи золота.

Мишко скинув із плечей мішок і присів. Він грався блискучими камінцями.

– Не затримуйте конвеєра, – холодно нявкнуло вгорі.

Мишко здригнувся. Кота він не побачив. Голос плив з-під стелі.

Хлопчик прожогом вибіг з печери. Біля входу налетів на утопленика, що пер на собі важкий мішок.

– Не висипали товар. Не забрали мішок, – монотонно нявкнуло знову.

– Сам висипай, – огризнувся Мишко.

Вкрай сумний він поплентався назад на підводний завод.

На заводі пусто. Жоден утопленик не вештався. Михайлик цій обставині спочатку зрадів, але згодом, коли поміркував, засмутився. «Утоплеників зірвали з робочих місць. Погнали підпилюють міст. Водяний багне потопити торговців-греків та озброєних вершників, що караван охороняють. Треба негайно попередити їх про небезпеку. Як вийти з озера? Богиня Апі, що живе в каблучці, не з’являється. Вона все ще сердиться на мене. Адже я привласнив золотий ключик», – думав невесело він.

– Хлопчику, чому ти байдикуєш? Чому не працюєш?

Мишко обернувся на голос. Неподалік стояла вродлива жінка у білих шатах. Обличчя в неї біле, кругле і добре. Мишко благально склав руки.

– Тітонько, мені обов’язково треба повернутися до Ії, моєї сестри. Ми з нею подорожуємо до Ольвії.

– Звідси, хлопчику, не повертаються до рідних. Розкажи, яким чином ти опинився на дні озера?

– Я не послухався великої богині Апі, яка живе у батьковому персні. Я привласнив золотий ключик. Потім мене схопила Богинка. Вона хотіла викрутити мені ноги і руки. Болотниця мене лоскотала. Болотяник хотів утопити, а Ічетик – перетворити на комишевого кота. Інчутка вихопив мене з болота і передав Водяному. Так я опинився в озері, – зовсім тихо закінчив Мишко розповідь про свої поневіряння.