Читать «Царський пояс» онлайн - страница 28

– Що це означає? Як нам тепер із сином бути? Як його виховувати?

– Так само, як і досі. Коли він виросте, буде повнолітнім, то матиме надлюдські здібності.

Шаман застогнав. Ледь чутним голосом повчав:

– Прошу, перстень сховайте від Михайлика. Бо з перснем він побачить і почує невидимий світ. Також зможе рухатися зі швидкістю думки. То велика і небезпечна сила для дитини. Дитина з нею не впорається. Ще мала та й досвіду не має. А тепер відведіть мене додому. Мені потрібно відпочити.

Дівчинка відбігла від стінки намету. Марія, котра після пережитого лежала на плахті ледь жива, ворухнулася.

– Тітонько, подай мені руку, – впадала біля недужої Ія.

Раптом дівчинка вигукнула:

– Ой, яка ти красива! Шкіра гладенька, рожева. Маріє, ти така гарна, як розписане яєчко.

Глава четверта

Хитра пастка для Мишка

Мишко не впізнавав подруги. Вона ходила тихо, як котик. Мовчала і загадково на нього зиркала. Ні, такою вона йому не подобалася. «Піду до хлопців», – вирішив.

Однак Ія якимось чином розгадала Мишкове рішення. Відразу позіхнула, театрально потяглася і, ніби ненароком, зауважила:

– Твій татко знатного роду, а одягнені ви просто. Навіть перснів не носите. Дивно. Заможні скіфи всі свої пальці перснями унизують.

Наївний Мишко щиро зізнався:

– Матуся каже, що обручки їй заважають мити горщики.

Хлопчик трішки подумав і додав:

– У татка є перстень. Але він старий, на вигляд негарний. Татко схуд і перстень спадає з пальця. От через це татко перстень і не носить.

– Покажи татків перстень, – зашарілася Ія.

– Кажу ж: він негарний.

Ія надула щічки, стала до Мишка боком. Хлопчик не витримав відчуження подруги. Сказав:

– Гаразд, ходімо, покажу.

Мишко, а за ним слідом Ія проникли всередину повозки. Хлопчик метнувся у куток до високої корзини. Там зберігався одяг, в якому його родина прибула з Кривого Озера. Він вивалив з корзини речі на дно повозки і старанно кожну річ тріпав. Однак перстень із жодної не випав.

– Перстень був у корзині, я його тут раніше бачив, – вигукнув із розпачем у голосі Мишко.

Він дуже нервував. Чого доброго Ія йому не повірить і назве брехуном.

– Напевно, дядько вирішив його поносити, – гадала вголос Ія.

Вона притиснула Мишка й присікувалася до нього:

– Дай слово честі, що про перстень таткові не скажеш. Наче ми його не шукали. Домовилися?

– Однаково він мені не потрібний. Старий і некрасивий. Якщо просиш, то даю обіцянку.