Читать «Царський пояс» онлайн - страница 27

Шаман на якісь поверхні. Обмацує стовбур могутнього дерева. Обхопив його ногами, а на руках підтягнувся. Лізе догори. Забирається на дерево все вище і вище.

Тепер зупинився. Заглядає усередину, можливо, у дупло. Засунув руку, щось там шукає. О, знайшов. Розгорнув, немовбито книжку. Ворушить вустами – уважно є Книжку засовує назад, у дупло.

Знову лізе догори. Ось він на вершечку. На тонкій гілці колихалося гніздечко. «Воно моє», – здогадався Мишко і чомусь зрадів. «У гніздечку зберігається моя душа і вся історія мого життя», – тепло думав. Шаман засунув за пазуху щось маленьке, але сильне. Вона пручалося і лопотіло крильми.

Під кінець шаман присів і змахнув обома руками. Він злетів з родинного дерева. Тепер він у дорозі: повертається до своїх, до сколотів. Одну руку притискує до грудей. Це щоб те, крилате, не випурхнуло з-за пазухи.

Та що трапилося? Невже шаман із кимось бореться? Відчайдушно гамселить ногами, вільною рукою розмахує, когось лупцює. І тут Мишко чітко побачив, як ноги і руки літуна обплутувала блискуча срібна павутина. Вона страшенно міцна. Так вп’ялася в тіло шамана, що виступили краплі крові. Павутина обкручувала чоловіка все вище. Уже добиралася до його грудей.

Ураз, сильним ривком шаман розірвав срібну павутину. Розірвав – і упав на землю.

Помічник із Євстахієм підбігли до знесиленого шамана. Той підвів голову, обвів червоними очима всіх присутніх. Жмут полум’я освітив фігуру затерплого Мишка. Погляд шамана зупинився на хлопчикові. Мишко увесь, від настовбурченого чубчика до брудних п’яток, затремтів. (Погляд шамана був дуже страшний!) Він хитнувся і повільно осів на витоптану траву.

Помічник підбіг до Мишка, підхопив його обм’якле тіло і потяг до шамана. Шаман підніс до Мишкового рота (він сам розтулився) кулака. Усередину малого пурхнула пташечка. Хлопчика кинуло в жар. Йому непереборно хотілося спати.

Крізь прозору плівку сну він бачив, як до шамана підвели зомлілу маму. Шаман підштовхнув її до розчепірених тичок, які палахкотіли вгорі. На мамину голову сипалися іскри. Але матуся не згоріла – вийшла з червоних воріт сама.

Хлопчик міцно заснув.

Таємниця старого персня

Полум’я вляглося. Але жар під попелом ще довго світився, немов затягнена плівкою рана.

Ія водила очима, прислухалася. У темряві пирхали коні, біля яких порався помічник шамана. Мишко свистів уві сні носом, тітка Марія напівлежала. Не відомо, чи й жива. Дядько Євстахій зачинився з шаманом у наметі. Звідти ні скрипу, ні звуку. Цікаво, чому вони так тихо сидять? Аааа, вони шепочуться. Про що?

Дівчинка, крадучись, підійшла до намету. Притулилася щічкою до цупкої тканини.

Говорив напівшепотом шаман:

– Ох, знав б ти, Євстахію, що я пережив під час нічної подорожі. Зі мною ще такого зроду-віку не було. Коли повертався, злі духи на мене напали. Вимагали повернути їм Михайликову душу. Я противився, і за це духи мене щипали, били, дряпали, кусали. Потім накинули на мене металеву сітку. Я в ній замало не вмер. Не пам’ятаю, яким чином вибрався з полону. Ох, зле почуваюся. Можливо, до ранку й не доживу. Тяжко дихати. Папаю, укріпи мій дух, не дай відійти у світ тіней, допоки словами всього не передам. – Голос дедалі слабшав. Ія щільніше притулилася до намету – перетворилася на суцільне вухо. – Євстахію, правду казала Табіті – ваш син незвичайний. Але злі духи, побоюючись його сили, викрали під час сну Михайликову душу. Натомість вселили в нього другу, чужу. Проте душа людини завжди повертається на зірку Сидень, у своє родове гніздо. За нею я оце мандрував. І не помилився… Відтепер Михайлик житиме зі своєю душею.