Читать «Царський пояс» онлайн - страница 25

– Шаман вилізе на дерево нашого роду. Загляне у мамине гніздо. Там лежить її родова книжка. Прочитає книжку і знатиме, яким чином маму лікувати.

– Я теж хотіла б побувати на зірці, – мрійливо сказала Ія. – Моя матуся теж хвора. Я дістала б для матусі ліків на зірці Сидень.

– Іє, ти не боїшся мандрувати? Мама дозволила тобі поїхати від дому так далеко? Я чув: у дикому Степу небезпечно.

– Моя матуся дружить із Вакхом. Гадаю, вона досі не помітила, що я з дому втекла.

– Вакх? Хто він?

– Веселий бог. Ходить не сам, а водить компанію із Сатиром, у котрого ноги, як у цапа, та з п'яними дівками.

– А-а-а, – протягнув із розумінням Мишко.

Насправді він нічого не второпав.

Остап забивав четвертий, останній кілок, яким окреслив майданчик.

– О, нарешті дочекався води. Довго ж ти її, Мишо, ніс, – картав сина.

Хлопчик відвів погляд убік. Він робив вигляд, що уважно розглядає балабуху на вершечку кілка. Та мала вигляд людської голови.

– Татку, для чого ти повтикав кілки? – після паузи запитав.

– Це обереги. Щоб злі духи не заважали шаману злетіти.

– Дядечку, можна мені подивитися, як шаман літає? – втрутилася в розмову Ія.

Чоловік наморщив лоба. Змахнув рукою:

– Як тільки смеркне, то приходьте обоє. До того ж шаман мене попередив: Михайлик повинен бути обов'язково.

Хлопчик випнув груди, а руки заклав за спину. З гордовитим незалежним виглядом обійшов майданчик. Але прислухався до розмови татка з Ією.

– Миша теж полетить? – запитала Ія.

Мишко ще дужче нашорошив вуха.

– Ні, мій син не літатиме. Шаман хоче перевірити його гніздо. А Михайлик, застеріг шаман, в цей час повинен перебувати в окресленому оберегами колі.

Хлопчик незадоволено сопів. Прикро, що шаман його на зірку не візьме. Заодно б він на дереві родовому полазив. Цікаво ж.

Нічний політ на зірку Сидень

Купол вечірнього неба загадково синів. На ньому тремтіли бентежно-допитливі зорі. «Що буде, подруженьки? Що буде?», – перегукувалися.

Урочистий Остап, перелякана Марійка, збуджені Мишко та його подруга Ія тулилися одне до одного поблизу окресленого оберегами майданчика. У центрі палахкотіло багаття. Над ним височіли, зв’язані угорі та розчепірені внизу, довгі тички. Помічник жерця ворушив жар залізним прутом і шамкотів беззвучно губами. Усі чекали на шамана, що переодягався в кривобокому наметі. А ось і він сам. Дітей найбільше вразила його вдяганка.

– Круто, – захоплено шепотів Мишко.

– Глянь, Мишо, на шапочку! З торочками, зав’язаними вузликами. Я теж хочу мати таку.

– А мені б таку хламиду, – пирснув зо сміху Мишко. – Усіх собак лякав би. Довжелезна.: Поли розвіваються, наче ганчірки, пожовані тупими ножицями.

– Ой, Мишо, на фартух глянь. На ньому стільки бляшок. І всі дзеленькають і тарахкотять. Клас! – захоплено шепотіла Ія.

І справді, чого тільки на фартухові не було: і металеві бляшки у вигляді сонця і місяця, і дерев’яні фігурки пташок та рибок. А коли жрець повернувся до них спиною, Ія мало не зомліла. Вона такого звіра ніколи не бачила. Той був схожий на кота, але голова у нього велика, зубата, вусата, а на загривку копиця жовтої гриви. Ще й ворушиться, мов жива. Моторошно від страху!