Читать «Царський пояс» онлайн - страница 13

Панський синок звів докупи руді брови. Він гордовито тримав руку на широкому поясі, немовбито хвалився ним. Ось тицьнув пальцем у бік полонених. Задиристо крикнув:

– Хто це?

Скажений запопадливо зігнувся перед крикливим. Швидко рапортував:

– О Скіле, клянуся всемогутнім Папаєм і дружиною його Апі, ми затримали цих людей на могилі покійного дорогого вождя. Хай живе вічно!

– Чому топталися на святому для нас місці? – нестямно закричав Скіл.

– Клянуся бородою Папая, чоловік із жінкою уважно розглядали видноколо, а хлопець шпортався у мішку.

Мишко рвучко переклав мішечок, в якому на споді ворушився зайчик, позад себе.

– Ці люди дуже підозрілі, – прошамкотів дідуган, що тримав за вухом долоню. Напевне, глухий.

– Дуже підозрілі, – луною повторив Скажений.

І тут же додав кілька власних спостережень:

– Знають нашу мову, а розмовляють як еліни – з акцентом. І одяг на них чудернацький.

«Наш-то одяг чудернацький?» – мало не крикнув Мишко.

Панський синок задумливо стукав палицею. Мишко помітив, що палицю вінчала голова птаха з хижим дзьобом.

– Так, так. Щось тут не так, – роздумував синок.

Несподівано ляснув себе по лобі. Радісно скрикнув, просвітлений здогадкою:

– О, так вони шпигуни! Нишпорки. Це перси закинули до нас бродячу сімейку. Браття, слухайте мою команду: здеріть із шпигунів шкіру. З малого теж. Надто цікавий. З виконанням команди не зволікайте. Вичиніть і висушіть шкіру. Жінки пошиють мені плащ. Гарний вийде плащик. Білий, м’який. Ги-ги-ги!

Він противно реготав, вишкіривши гострі зуби.

Мишко перевів погляд на батьків. Обоє стояли ні живі, ні мертві. У Мишка урвався терпець. Хто він такий цей хлопчак, що їм погрожує?

Мишко вибіг наперед.

– Миша сказала, що у Скіфії будуть нам раді, – крикнув навмисне голосно, щоб всі його почули. Також той, беззубий і глухий дідуган.

Синок вибалушив на Мишка сиві очі.

– Миша?

– Так, миша. Вона збирала у скіфському степу траву з корінцями. В’ялила її, сушила. Потім дрібнила. Запихала траву в скляний ріжокі приносила мені. Миша лікувала мене сушеними паличками одинадцять днів. Палички надзвичайно смачні. Солодші за халву.

Синок водив котячими очима і про щось своє думав. Кілька разів проштрикнув очиськами Мишка. Перепитав:

– Малий, ти не переплутав?

– Ні, я скляний ріжок чітко бачив На тонкому його кінці – лисичка з гострими вушками та живими очима…

Неповнолітній начальник довірливим голосом розказував:

– Голубий ріжок – дарунок племені кривавих від царя. Ріжок пропав був. Пригадую, шукали його рівно одинадцять днів. Але сьогодні його несподівано знайшли. Так ти, малий, знаєш злодійку? Назви її. Я велю їй відрубати голову.

Михайлик розгубився. Опустив голову, роздумував: «Якщо миші відрубають голову, тоді його родина назавжди поселиться серед цих непривітних людей. Їм побриють голови і зроблять рабами. Якщо ж він не назве злодійку, то з нього і батьків знімуть шкіру і пошиють своєму ненормальному начальнику плащик. Он Скажений потирає руки і недобре зиркає то на нього, то на маму, то на татка. Напевне, вагається, з кого першого почати».