Читать «Царський пояс» онлайн - страница 14
Лідія Гулько
Чарівний перстень з червоним камінцем
Враз крізь його густі вії проник червоний промінь. Мишко часто-часто смикав віями, а по тому широко розкрив оченята. Батьків старовинний перстень із червоним камінцем! Він перший нагадав їм, прибульцям до Скіфії, про себе. Неприпустимо! Як вони могли про таку цінну річ забути?
Мишко від радості обкрутився на одній ніжці. Гуконув:
– Люди, зачекайте! У нас є перепустка. Татку, покажи їм перстень.
Однак Остап сина не чув. У своїх кольорових фантазіях він бачив рудого хлопчака, що хизувався перед скіф’янками шкіряним плащем.
Мишко учепився за батькову руку. Силоміць підвів його до високого стільця.
Панський синок зіскочив із трону. Тонким голосом, що збивався від хвилювання, виправдовувався:
– Хай покарає мене Аполлон за те, що я не впізнав високого гостя, який прибув від царя царів. Прости мені, вовку дикому. Пробач.
Остап вирячив очі. Втупився ними у неповнолітнього начальника і його «братів». І вони не витримали страшного погляду. Тремтіли, як у лихоманці. А неповнолітній начальник запустив пальці у руді патли, шалено їх смикав.
Мишко навшпиньках прошепотів батькові у заросле волосинками вухо:
– Скажи, що пробачаєш, бо начальник залишиться без чуба.
– Пробачаємо, пробачаємо, – сердито буркнув Остап.
Неповнолітній начальник миттєво випростався.
– Я, Скіл, вождь племені кривавих сколотів, син Аріапіфа, внук Аргота, правнук Ісідокса радий вітати високого гостя.
Вождь племені розхвилювався. Про це свідчили краплі поту, що оросили його лоб.
Остап все ще дико витріщився на нього і мовчав. Вождь тремтливим голосом запитав:
– Звідки ви і куди, шановні гості, дорогу верстаєте?
Мишко аж зігнувся від страху. Зараз їх викриють! Марійка, мабуть, теж про це подумала, бо присіла і насунула хустку на ніс. Мишко чув, як у татка дрібно цокотіли зуби. Від ламав зі хрустом пальці й нервово совав залізне кільце.
Хлопчик здригнувся. Йому здалося, що зігнуту таткову постать окутав червонястий туман. Але це була якась мить. Можливо, таке йому привиділося. Одначе, що з татком діється? Випростався, покаті плечі розправив, голову задер догори. Несподівано татко заговорив. Голос його звучав твердо, хрипкувато і сердито.
– Я, князь Євстахій, син царського вельможі Іксивіра, маю честь від імені трисвітлого владики всіх сколотів вітати тебе Скіле, сина Аріапіфа, внука Аргота, правнука вождя Ісідокса.
Мишко з гучним шумом випустив із легенів повітря. Переможно, не кліпаючи, дивився на своїх кривдників. Зі злостивим задоволенням відмітив, що Скажений тремтить від страху, Бородавка почервонів, а діди зблідли і перестали дихати.
Остап кашлем прочистив горло. Сміливо мовив:
– Нам відомо, що перси озброюються. Вони готуються до війни. Через це неспокійно у світі. Мені зі сім’єю наказано прибути таємно, Скіле, на твою землю, що зветься Кривим Озером. Тому одяг на нас дивний. Від імені владики всіх сколотів, хай Папай пошле йому міцного здоров’я, буду служити при тобі речником. Потім про все почуте і побачене маю високий наказ доповісти його святості.