Читать «Царський пояс» онлайн - страница 15

Лідія Гулько

Остап замовк. Неповнолітній вождь явно розгубився. Від гурту молодих озброєних чоловіків відійшов широкий у плечах, жилавий вояка. Він щось стиха сказав Скілові. Той погодився з шепотуном, бо кивнув головою. Відразу же звівся і зробив рукою широкий жест.

– Запрошую ласкавих гостей у мій намет на денну трапезу.

Біля входу завмерли двоє вояків, що схрестили блискучі сокири з довгими держаками. Виглядали вояки суворо і непідкупно. Обидва у військових обладунках, брови грізно зведені. На Мишка, що їх уважно розглядав, зиркали сердито.

До хлопчика підійшов раб. Він тримав срібний глек із водою та мідний блискучий тазик.

– Дозволь, пане, тобі помити ноги, – уклінно просив.

Хлопчик сердито тупнув ніжкою – хай не чіпляється з дурними пропозиціями. Ненароком він побачив, що раби мили ноги його батькам.

– Гаразд, помий, якщо хочеш.

Мишко ступив запилюженими ногами у теплу воду. О, як приємно!

Трапеза у білому наметі

У наметі ще цікавіше, ніж надворі. Прохолодно і трішки темнувато. А посередині, прямо на долівці, жевріло в кам’яній чаші вогнище.

Якась непереборна сила тягла Мишко до вогнища. «Вогнище у житлі – класно! Можна пекти картоплю, також гріти руки, коли прибіжиш із морозу», – розмірковував. З купи дров, наваленої за чашею, зняв найгрубішу дровину і поклав на жар. У чаші зашкварчало, затріщало, вгору зметнувся синій язик.

Легка долоня лягла на Мишкове плече і його стиснула. Це був Скіл. Мишко запитально дивився на вождя. У нього виникло бажання дружити з хлопчаком, який так впевнено грав роль дорослого. Проте Скіл звернувся не до нього, а до всіх.

– Прошу, займайте зручні місця. Зараз будемо обідати. Євстахію твоє місце у голові столу. Місце дружини і сина завжди поруч із главою родини.

Мишко шукав очима стіл. Не те, що столу, навіть жодного стільця він не знайшов.

Скіл, що повернувся до «столу», сивобороді діди, вояки, дивак у балахоні, а також татко і мама опускалися на чистий килим. Скіфи, що схрестили ноги, підмощували під боки замшеві подушки. Мишко сів біля мами, яка сопіла під низько опущеною хусткою.

Дорослі перемовлялися, а хлопчик продовжував оглядати помешкання. Його стіни обтягнуті різнокольоровими полотнищами. «Це красиво і водночас дає влітку прохолоду» – зробив важливе відкриття юний слідопит. Стіни прикрашали оленячі роги, ножі з красивими колодками і короткі широкі мечі.

Двоє рабів несли срібні таці. На першій обсмалена воляча голова. Раб зупинився біля Остапа і завмер. Мишко помітив, що татко ласо поглядав на другу тацю. На ній підсмажені куріпки. Усі чомусь стулили роти і мовчали. У наметі зробилося так тихо, що Мишко чув під стіною шерхіт. Він здогадався: то вовтузиться рогатий жук. Напевне, не міг перевернутися зі спинки на лапки. Хлопчик напружував слух: перевернувся жук? Ні, все ще шурхотить. Значить, не перевернувся. Увага хлопчика знову зосередилася на людях. «Чому дядьки мовчать? Когось чекають? Скіл опустив голову і стиха тягне «Гм». А дивак у балахоні не зводить із татка очей. Вояки і діди не їдять. Чекають якогось сигналу? Слуга з обсмаленою головою на таці вкляк біля татка. Чому не йде далі?»