Читать «Царський пояс» онлайн - страница 11

Лідія Гулько

Кошлаті коненята під верхівцями в’юнами вертілися. Горластий присікувався до Остапа:

– Хто ти? Чого всі мовчите? Язики відрізані? А нуте показуйте!

«Шапки у них класні. Гостроверхі, м’які. Мені подобається, що різного кольору: сині, зелені, червоні. За плечима у вершників погойдуються великі луки. На поясі шкіряна торбинка, із якої стирчать довгі хвостаті стріли. Ааааа. Це вояки.»

– Відповідайте, бо клянусь всіма богами: відправлю у світ тіней! – волав Скажений.

На додачу вояка пхнув Остапові нагайкою в спину.

Такого приниження Мишко не міг стерпіти. Вибіг із-за маминої спідниці й сміливо вигукнув:

– Нас у Скіфію привела миша. Миша обіцяла…

Та злі вояки малого не слухали. Навпаки, Бородавка спрямував на нього свого коня. Коник присів на задні ноги, а передніми шалено бив повітря. І якраз над головою малого. Хлопчик від страху тремтів.

Вояки зіскочили з коней і грубо торсали прибулих. Підсаджували їх на коней.

…Кіно було вельми не веселе.

Враження Мишка від прадавнього пейзажу та наметового містечка.

Зустріч із рядженими

Спочатку їхали рівнинним, обробленим людиною степом. Кругом жовто-жовто. Половіють пшениця і жито. Ячмінь Мишко теж знав. Він низький, а колоски з довгими колючими вусами.

Далі дорога пішла круто вниз.

Мишко виглянув із-за спини вояка. Пейзаж, що відкривався його зорові біля озера зі звивистими берегами, він упізнавав і не упізнавав. Але кручу, повз яку проїжджали, відразу упізнав. От тільки чогось у тій картині бракувало. Так, бракувало над кручею їхньої скособоченої хати. Різнокольорових парасольок, що біля озера, теж у його селі немає.

Хлопчик уголос розмірковував:

– Переді мною немовби величезна книжка з малюнками. А під ними завдання: «Порівняй і скажи, яка між ними різниця».

Скіф обернувся і гаркнув:

– Набридло їхати? Хочеш бігти за конем? Це можна. Злазь! – і притримав коня.

Мишко принишк. Ліпше мовчки оглядати навколишні красоти, ніж за конем бігти. До того ж із коня далеко видно.

Вони з’їхали в долину. Проїжджали пасовиськом, де товклися свійські тварини. Онде череди корів. Їх дуже багато. Якби лічити, то до вечора не перелічиш. Корови дивні – безрогі.

– Дядечку, чому корови без рогів? – не втримався, спитав Мишко.