Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 180

Сформовану у відповіді Є. Тарану тезу Й. Сталін озвучив і на зустрічі з українськими літераторами 12 лютого 1929 р.: «Іншого засобу для підняття культурності мас, окрім рідної мови, в природі не існує». Він засудив позицію нейтральності «стосовно розвитку національної культури» (фактично — використання рідної мови. — Авт.), аргументувавши це модернізаційними завданнями: «Жодної серйозної індустрії розвинути ми не зможемо, не зробивши населення грамотним». Що ж до злиття мов, то Сталін підкреслив, що це буде «не російська мова і не французька» і її створення почнеться лише тоді, «коли соціалізм буде стверджуватися не в одній країні, а в усіх країнах». Напрямок мовної політики Кремля Й. Сталін чітко означив у написаному 22 лютого 1929 р. листі до В. Касаткіна. «Розквіт культур (і мов) у період диктатури пролетаріату з метою підготовки умов для відмирання та злиття їх в одну національну культуру (і, відповідно й одну спільну мову) в період перемоги соціалізму в усьому світі».

Звернення, подібні до тих, що їх написав Є. Таран, були не поодинокі. Відповідь комуністам, які вважали, що тактика «сприяння» розвитку національних культур заважає комуністичному/соціалістичному наступу, Й. Сталін публічно сформував у статті «Національне питання і ленінізм», написаній у березні 1929 р. У ній бачення Кремлем майбутнього різних націй та їхніх мов було представлено у вигляді теорії про три етапи процесу «злиття націй».

На першому етапі раніше гноблені нації мали посилено розвивати свою мову та культуру. На другому етапі повинна була виникнути необхідність поряд зі своєю національною мати одну загальну міжнаціональну мову. І лише на третьому етапі (вже після «перемоги соціалізму» у світовому масштабі) національні мови та відмінності почнуть відмирати, поступаючись місцем загальній для всіх світовій мові. Ця періодизація була ще раз обґрунтована 1930 р. у заключному слові Й. Сталіна з політичної доповіді ЦК ВКП(б) на XVI з'їзді ВКП(б). Щоправда, об'єктивні ознаки, за якими можна було визначити закінчення першого етапу і потребу переходу до другого, визначені не були. Це давало простір для корекції мовної політики у будь-який момент.

М. Скрипник використав цю теорію для посилення мовної українізації. Зусилля керованого ним Наркомату освіти були спрямовані як на УСРР, так і на заселені українцями території РСФРР. Особлива увага зверталася на те, щоб українська мова перестала бути другорядною серед промислових робітників Донбасу, серед яких етнічні українці на той час вже становили більшість. М. Скрипник наполягав: «Шлях свідомого пролетаря: щоб український селянин пішов за донбасівським пролетарем, у соціальному плані став на бік донбасівського пролетаря, треба, щоб донбасівський пролетар став на бік українського селянина в національному змісті. Українська культура є однією з передумов перемоги соціалізму на Україні».