Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 182

Практика хлібозаготівель та колективізації 1928—1932 рр. довела, що, незважаючи на посилення українізації, в українському суспільстві зросли антимосковські настрої, що були орієнтовані перш за все на ідею відновлення УНР. Якою б потужною не була агітація та пропаганда (див. вклейку, рис. XXI), вона не могла приховати катастрофи на селі (див. вклейку, рис. XXII). Знову постала небезпека практичного поєднання національного і соціального в антибільшовицький рух, зарадити чому політика українізації змогла лише частково. До того ж серед комуністів України теж ширилися настрої, які образно передають рядки з листа делегатів XII Всеукраїнського з'їзду рад (лютий 1931 р.) до президії з'їзду: «З такою експлуатацією робітничий клас України та бідняцько-середняцькі верстви довго миритися не будуть».

Навіть пильний контроль (постійний моніторинг настроїв української інтелігенції, заборона будь-яких виявів самоорганізації суспільства) та превентивні репресії проти тих, хто гіпотетично міг ідейно чи організаційно очолити український рух (справи Спілки визволення України (СВУ), Українського національного центру (УНЦ), ліквідація автокефальної церкви тощо) не дали бажаних результатів. В останній повний рік комуністичного штурму (1932) Кремль дедалі дужче відчував, що він втрачає в Україні ґрунт під ногами. Наприклад, вивчивши доповідну записку керівництва «Союзспирту» про збройні напади голодного населення на комори заводів тресту, Сталін наприкінці квітня 1932 р. писав у листі до Косіора: «Схоже на те, що в деяких пунктах УСРР радянська влада перестала існувати». І хоча у знекровленому українському селі на той час існував лише пасивний спротив, генсек побоювався, що згодом масове незадоволення соціально-економічними діями влади може вилитися у селянський виступ проти більшовицького центру.

Тимчасове гальмування колективізації навесні 1930 р. послабило зростання антирадянських настроїв. Але на той час відступати від комуністичного будівництва Сталін ще не збирався. У Кремлі ще не усвідомили економічної безглуздості ідеї переходу до безтоварного обміну у відносинах між містом та селом. З продовженням комуністичного штурму незадоволення Кремлем поширювалося вже не лише серед селянства, а й серед представників компартійно-радянського апарату. Усвідомлення цих обставин і зумовило появу нині добре відомого (датованого серпнем 1932 р.) вислову Сталіна про те, що «Україну ми можемо втратити». Ще більш реальною була інша небезпека — Україна могла перетворитися на центр антисталінського руху в усьому СРСР. Адже сталінську модель побудови соціалізму вважали нереальною дедалі більше членів комуністичної партії.