Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 179

Аналіз архівних документів дозволяє стверджувати, що гостру потребу такого обґрунтування Й. Сталін усвідомив після аналізу листа з Харкова з підписом Євгена Тарана (насправді то виявився відряджений на партійну роботу до України з Росії Ілля Дубровін). Спираючись на цитати з дореволюційних праць В. Леніна, дописувач наполягав на тому, що «національні відмінності, в даному випадку відмінності мов, стають вже зараз завадою соціалістичного будівництва. Чимдалі ця завада, природно, буде відчуватися гостріше». Аргументуючи цю тезу, Є. Таран відзначав: «Соціалістична революція вперше розв'язала можливості будівництва і розвитку національних культур і цим виконала завдання буржуазно-демократичної революції. Але ця „весна“ національних культур аж ніяк не буде продовжуватися вічно (напроти написано рукою Й. Сталіна: „ось де собака закопана“. — Авт.)».

Зауваживши, що на шляху до соціалізму немає потреби зупинятися на «капіталістичних станціях», дописувач зробив такий висновок: «Оскільки соціалістична революція розвиває тенденції, що ведуть до асиміляції національних відмінностей, ці тенденції будуть переборювати національні елементи культури, не очікуючи, доки перші дозріють та наздоженуть у своєму розвитку ті національні культури, які їх обігнали». Й. Сталін напроти цих рядків написав: «справжні цілі російської культури».

На висловлені в листі Є. Тарана аргументи потрібно було якось відреагувати. У разі втілення в життя запропонованого (і популярного серед широкого кола партійців) дописувачем вектора розвитку мовної політики поставала загроза нового поєднання національного і соціального в антирадянських протестах і посилення відцентрових тенденцій у національних регіонах. І навіть якщо не враховувати цієї небезпеки, відмова від розвитку національних мов неминуче загальмувала б індустріалізацію. Тому Й. Сталін, обклавшись літературою з національного питання, підготував теоретичну відповідь. Основний її зміст відбито у такій тезі: «Суть національного питання при диктатурі пролетаріату полягає в соціалістичному перетворенні, в залученні до соціалістичного] будівництва і до соціалізму, до соціалістичного] господарства і культури раніше відсталих націй, які нині звільняються. А якою мовою можна долучити ці нації до господарського та культурного будівництва? Можливо, російською? Ні! Рідною! Але для цього потрібно розвивати культурно ці народи (загальна освіта) рідною мовою. Це і є соціалістична за змістом і національна за формою культура». Бачимо, що поняття «розвивати культурно» або «національна культура» Й. Сталіним ототожнювалося із веденням культурно-освітньої роботи рідною мовою.