Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 47

Тут пані Дзвонковська любила приймати гостей. В основному це були емігранти, котрі вже давно примирились зі своєю долею і сиділи спокійно на провінції управителями маєтків, економами… Вони любили розмовляти, мріяти, пригадувати. Найчастіше, звичайно, велись розмови про минулі “добрі” чи “злоті” часи. Знатись з Владиславом Дзвонковським емігранти вважають за честь, бо всім же відомо, що Дзвонковські були відомі і шановані ще при королі Сигізмунді.

Тон серед гостей задавала дружина Броніслава Дескура - Текля Бобровницька. Вона вперто вважала себе парижанкою, хоча їй у цьому заважало не дуже французьке ім'я. Текля вважала, що патріотизм польський - це патріотизм, свята польська мова - свята, але з усіма вона воліє говорити по-французьки. На Дашинських вона дивиться як на звичайнісіньку голоту, босу й обдерту. Фелікс Дашинський твердо переконаний, що на виховання Юзефи Дзвонковської не стільки впливає батько чи мати, як оця остогидна тітка Текля, котра зі всіма така вже ввічлива, така вже “демократична”, але дала би себе порізати на дрібні кусники, ніж допустила би того, щоб з її шановної родини хтось поріднився з хлопом.

На Франка Юзефа справила сильне враження. Він оцінив її критичний розум, зрозумів, що оця її позолітка “польськості” швидко злетить, опаде, а наверх зрине людина; одне слово, Франко покохав її. Мало того, він вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч, тобто може бути його дружиною.

На жаль, не вдалося виявити до цього часу ні одного листа, котрі писав Франко до неї. Про зміст цих листів можна лише догадуватись з відповідей Франку…

Десь у вересні-жовтні 1883 року Іван Франко написав, як цього вимагав етикет і припис, листа до матері Юзефи з просьбою “о руку і серце” її дочки. Батька вже у Юзефи не було.

20 жовтня 1883 року Антоніна Дзвонковська відповіла Франку: “Прикро відповідати мені на Ваш лист негативно. Відомо пану, що вже саме положення моєї дочки противиться тому… Така коротка знайомість не могла у пана закріпити почуття, а те, що нам здається щастям, при ближчому розгляді не є ним. Думаю, що це, що зайшло між нами, не змінить нашої дружби, яку прагнемо й надалі зберегти. Прийміть від нас усіх сердечне поздоровлення. Антоніна Дзвонковська”.

Коротко і ясно: “Саме положення моєї дочки противиться тому…”