Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 46

У травні редакція “Зорі” оголошує передплату на повість Івана Франка “Захар Беркут”. Невеликий гонорар від журналу, гроші, зароблені у Федоровича, дають Франкові надію на поїздку в Київ.

З Вікна він їде у Дрогобич і подає прохання дрогобицькому старості на видачу паспорта для поїздки в Росію, а одночасно з тим повідомляє Павлика: “Я незадовго, - пише він йому, - надіюсь на пару годин заїхати до Вас до Коломиї, бо буду в Станіславі, де маю виписувати різні старі папери і документи, тож, будь ласка, відпишіть мені, чи є Ви ще тамечки і де Вас шукати. Не знаю ще напевно, коли приїду, бо доперва нині пишу до Федоровича о гроші на дорогу. Думка є у мене їхати сеї осені до Росії і зібрати матеріал для історії укр[аїнської] літератури…”

26 вересня 1883 року дрогобицьке староство доносило президії намісництва: “Поспішаю донести ц. к. президії, що соціалістові Івану Франкові сьогодні я видав 6-ти місячний паспорт (для виїзду) до Росії (№ 75 пп), куди він їде, як твердить, для того, щоб зібрати матеріал на написання історії Червоної Русі. Під час перебування в Нагуєвичах вів себе зовсім спокійно. Коляжовський”.

Отже, між 10 і 26 вереснем 1883 року Франко був у Станіславі. Чого їздив туди? Для біографів Франка ця поїздка так і залишилась загадкою.

У Франка на руках закордонний паспорт. Що ж було такого поспішного, що примусило його їхати у Станіслав? Робота над історією літератури? Станіслав не був тим містом, звідки він міг би щось почерпнути.

Можливо, він поїхав у справі організації комуни до Дзвонковських, яких він знав і у яких був невеликий запущений маєток? Він навмисне не пише про це в листі Павлику, а, скажімо, повідомляє його про це при зустрічі.

Можливо, причина була інша. Розповіді Фелікса та Гната Дашинських, Владислава Дзвонковського про гурток, що існував у Станіславі, про еміграцію, а також про Дескурів та інших керівників минулих повстань зацікавили Франка, і він починає збирати про них матеріал. Тема польської інтелігенції завжди цікавила Івана Франка.

Станіславські друзі Франка постійно згадують одне іі те ж ім'я - Юзефа Дзвонковська. З їх розмов виходить, що Юзефа надзвичайно вродлива, розумна дівчина з досить-таки поступовими і оригінальними поглядами. Хлопці не приховують перед Франком, що Юзефа була прикрасою їхнього гуртка і що всі вони були закохані в неї. Однак Юзефа нікому не відповіла взаємністю, хоч з усіма була однаково привітна, добра… Може, це від того, гадали вони, що Юзефа “високого походження”. А може, вона посвятила себе чомусь високому, їм не зрозумілому. Вона таки справжня загадка. Про польську патріотичну літературу “духа” вона судить зовсім інакше, ніж інші, має свої думки відносно минулого польського народу і польської шляхти, досить цікаво висловлюється про поезії Міцкевича.

Розмови про Юзефу інтригують Франка. Інтригують настільки, що він прагне побачити її. У нього є трохи часу перед від'їздом до Києва, і він ще встигне заїхати до Дескурів, до Дзвонковських.

III

Одноповерховий будинок Владислава Дзвонковського, котрий він придбав після приїзду в Галичину у тихому і спокійному Станіславі у 1871 році, знаходився при дорозі, що через Бистрицю вела до Коломиї. Це місце звалось “За письменицькою рампою”. Будинок стояв під гонтою, як і, зрештою, всі будинки в цьому передмісті. Засклений ґанок посередині, а чотири пари вікон по обидва боки. До ґанку від хвіртки вела доріжка, акуратно посипана піском з річки. Перед вікнами господиня розбила грядки та клумби на паризький кшталт, насадила повно різних квітів та кущів. Трошки нижче будинку починався сад, старий і запущений. Під крислатою грушею була альтанка, вимальована в зелений колір. Літом її заволікав густий пирій та повійка, що пнулась аж до самих гілок груші.