Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 45

Не знаю тільки, чи можна буде мені безопасно їхати в Росію. Д. Антонович, бувши у Львові, запрошував мене і говорив, що, діставшися до Києва, міг би я там хоч в його домі пробувати спокійно, працюючи чи то в хаті, чи в бібліотеці. А паспорт я надіюсь дістати…”

22 січня 1883 року Франко приїхав у Львів, а слідом за ним полетіли рапорти в президію намісництва: “Франко приїхав до Львова і зупинився в Иосифа Ольшевського, по вул. Курницькій, № 1. Він має намір перебувати тут декілька днів для того, щоб порозумітися з професором учительської семінарії Омеляном Партацьким, редактором літературного журналу “Зоря” про історичну повість, яку закінчує для цього журналу.

30 минулого місяця приїхав до Львова Михайло Павлик, зупинився в готелі Лазаруса. Він має намір оселитися тут постійно. Зразу ж після приїзду дуже зацікавився розвитком соціалістичного руху в останній час. Він відновлює давнішні знайомства і намагається ввійти між студентську молодь. За ними встановлено відповідний поліцейський нагляд”.

Франко зустрічається з М. Павликом, як і було домовлено раніше. М. Павлик погодився до співпраці над історією української літератури. Однак знову одна і та ж одвічна проблема - гроші. Без них Франко не може поїхати в Київ, без Києва він не може написати задуману роботу, гонорар за яку потрібен для організації спільного господарства. Однак доля знову посміхнулася Франку: у березні він отримує запрошення від Владислава Федоровича, а разом із запрошенням гроші, щоб приїхати у його маєток в село Вікно на Тернопільщині.

“Приїхав я, - повідомляє Франко про це М. Драгоманова. - Дає мені ось яку роботу: по його батькові Івану осталося багацько писем - філософія, а властиво соціологія, хоч і недокінчена, а крім того, велика кореспонденція від р. 1835 по 1870, всього 8 - 10 тисяч листів”.

Федорович просить на основі цих листів написати біографію його батька Івана Федоровича, котрий у свій час був послом до віденського сейму. Франко погоджується, працює цілий місяць, а відтак на короткий час приїздить у Нагуєвичі. У селі крайня нужда. Зима затягнулась, не стало чим годувати худобу, котра з голоду гине. Переднівок обіцявся бути важким, голод заглядає у вікна навіть найзаможніших селян. “Погано жити на нашім Краснім Підгір'ю”, - напише він М. Драгоманову. З Нагуєвичів він повертається в село Вікно.