Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 44

“Я забув ще сказати Вам, - пише Франко, - що й Дрогобич має свою друкарню… Коли б Ви не пристали на мій проект - переноситись до Дрогобича, то напишіть докладно, які у Коломиї були б условини життя, купування дому, рати і все проче. Додам тут ще, що в Дрогобичі сестри Ваші, може, й швидше найшли б заробок, ніж у К[оломи]ї, а при тім, як кажу, сусідство з Нагуєвичами значно влегшувало б нам усім утримання”.

Повість, на яку розраховував Франко, за його ж висловом, “як на чотири тузи” - “Захар Беркут”. Повість передбачалася на 10 аркушів, значить, розмірковував Франко, якщо навіть редактор “Зорі” О. Партицький, від якого всього можна сподіватися, заплатить по найнижчій шкалі оплати, то в нього, Франка, буде не менше як 180 золотих. Цілком достатньо, щоб приступити до реалізації задуманого. 17 листопада 1882 року Франко, надівши “чоботища”, чалапає по болоті на пошту в Дрогобичі і відсилає готову повість в “Зорю”.

Повість не сподобалась О. Партицькому. В нього ціла “купка” претензій. Тут занадто оплюгавлено прибічників князя, там замало показано їх лицарства і мужності перед монголами; тут забагато вихвалено селюхів; то тут не так, то там не так. Крім усього, змилуйтесь, пане Франко, 10 аркушів для “Зорі” забагато! Все ж О. Партицький запевнив, що повість після переробки буде надрукована, бо ж він уже дав слово і не хоче “з рота робити халяву”. На завершення Партицький нагадує Франку, що за аркуш він буде платити по… 5 золотих.

Щодо зауважень і претензій редактора Франко чемно відповів: “Ця повість моя, і я ставлю під нею свій підпис, а не Ви”, а відносно оплати, то: “Простіть, Добродію, моє вираження, але справді, я не знаю, на яку тепер ступити з тим нещасливим “Беркутом”. Ви начислили мені за нього 50 зр ремуперації, а я числив, беручи найнижчу скалю Вашої премії, 180 зр (10 арк. печаті)… А й так чув я, що повість Вам не зовсім сподобалась і що Ви гадали б при печатанню її скорочувати, проти чого я згори мусів би застеречися”.

Проте Франко був змушений погодитись на кабальні умови Партацького, який прекрасно розумів становище Франка, а тому диктував свої умови. Однак доля посміхнулась Франку, на цей раз з Німеччини. В кінці року він отримує листа від видавця “Журналу вітчизняної та зарубіжної літератури”, який питає Франка, чи хтось би не згодився написати історію російської і, як додаток до неї, історію української літератур. Франко звертається до Белея, щоб він написав листа до О. Кониського (Перебенді) у Київ і запропонував таку роботу. Нехай пишуть чи по-українськи, чи по-російськи, а він, Франко, перекладе па німецьку мову. Однак за таку роботу ніхто у Києві не взявся, і Франко береться сам.

Він радиться з Драгомановим: “А от ще одну штуку хотів я Вам розказати і просити Вашої помочі і поради. Видавець липський Вільгельм Фрідріх започав видавання “Історії всесвітньої літератури” “in Eizeldarstellungen”. Я подавав йому літом деякі звістки про нашу літературу й польську до його “Magazin fur die Literatur des In und Auslandes”, і от він запросив мене опрацювати для його видавництва історію літератури української. Правда, розмір дає невеличкий - десять листів печаті, - але все-таки на 10-ти листках можна би, думаю, зладити гарну штуку… Я гадав би ось що зробити: коли б удалося розкрутити дещо грошей, поїхати за паспортом у Росію, в Київ, і там одно те, що призбирати матеріали, а друге - обговорити всю річ з ученими і критичними людьми, яких у нас в Галичині нема…