Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 17
Роман Горак
Зі спогадів Михайлини Рошкевич: “Десь так навесні того року, коли Франко вийшов на волю після першого засудження, каже сестра до мене, що писав Франко, що приїде до Долини, а звідси верхами навпростець до лісу (близенько за селом) і щоб ми вийшли в ліс, там будемо бачитися з ним, і він поверне назад верхами. Мені не було приємне таке обдурювання родичів, але я пішла. Сестра каже, що треба дати якісь знаки, щоб він знав, котрими стежками йдемо, і доручила мені в'язати по смереках червону волічку. То мусив бути умовний знак… Ходили ми, але з Франком не здибалися. Приходимо до хати, а мама виходить напроти пас перестрашена і каже:
“Франко є, прийшов, може, перед годиною”. Тата не було на той час дома. Сестра з Франком розмовляла довгий час… Був страх, принаймні мама і я боялися, що то буде, як тато приїде. Надійшла та хвиля. Мама тата попередила, тато був страшенно обурений, багато й довго з ним говорив і рішуче жадав того, щоб він всякі заміри вважав за зірвані, і заявив йому, щоб більше не являвся в їх домі…”
Ні, він не відразу здається. Що з того, що вигнав батько, що проти їх зв'язку весь світ? Ольга ж його кохає! Таємно від усіх Франко знову приїздить до Лолина, щоб побачитись з Ольгою. Михайлина писала: “Були там майже до заходу сонця, і так, як нині бачу його, як то ми, попрощавшись, пішли направо, а він, бідачисько, - наліво. Жаль мені тоді (його) було дуже, і всі вертались ми мовчки, похнюплені. Видався мені таким бездомним…”
Більше він не був у Лолині. Лолин від того часу залишився для нього болючою згадкою:
Він дуже ясно усвідомив своє становище. Він розумів, що зв'язок з Ольгою не може продовжуватись. До Ольги пішли холодні листи. Вона не вірила, що Франко, її Франко, може її так легко покинути, відмовитись від неї. Вона у розпачі. Але не образилась. Вона розуміла його.
“Суди сам, - пояснював свою поведінку Франко брату Ольги Ярославу, - адже знаєш, що як християне хоть що-то любляться, то у них жиє фатальна склонність серед найгіршого положення все ще робити собі надію, думати, що ось-ось лихе мине, добре буде. Ти знаєш, що я говорю не тільки про О[льгу], але і про себе самого. Адже ти чув не раз моє фантазованє, знаєш, як я хотів уладити житє і т. д. Тим часом діло пішло не туди, - надія одна за другою пропадала, відкриваючи за собою тілько чорний, поганий горізонт, униженіє, нужду, гризоту. А при тім мене гризла не тілько моя власна доля, кілько доля О[льги], я цілими ночами не спав, та ще й перед другими мусів сьміятися, жартувати, щоб не показати свої слабости. І ось мені прийшла в голову думка - для діла великого, сьвятого діла, котрому я посьвятив своє жнтє, - відречися тої слабости, розірвати послідню нитку, “що в'язала м'я з давнім житєм”. Як розірвати? Подумавши, - сам признаєш, що вибраний мною спосіб був єдиний -…показати наглу зміну, неконсеквенцію, несправедливі закиди, - словом, показати самого себе малодушним, несправедливим, мізераком. Я зробив сесю штуку, і Ти признаєш, що з мого становища я не міг інакше зробити. Бо і до чого ж, впрочім, довше в'язатися? Становища ніякого я не получу, житя ні собі, ні їй не забезпечу, родичам гризоти ще більшої нароблю, а коли б вконець і прийшло полученє наше до скутку, то боротьба за кавалок хліба серед загальних противностей швидко охолодит любов і надломит сили…” Франко просить Ярослава Рошкевича зробити йому таку послугу: “Ліпше було би, якби ти старався говорити на мене всяку погань, представити мій характер і житє в властивім мізеріяцкім світлі”. Тобто він хоче переконати Ольгу, що її не любить, що знайшов собі іншу, а тепер з неї сміється. Він думав, що чим “швидше забуде мене, менше буде терпіти”.
