Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 16
Роман Горак
Ну а ще для щасливого подружжя потрібно, щоб супруги не в'язали один другого, були вирозумілі на помилки, а взагалі повинні відноситись один до другого приязно і тактовно.
Діти? Виховання дітей - одна з найважливіших задач усякого подружжя, одна “з головних основ родинного щастя”. Діти повинні швидше вчитися рахувати і мислити, ніж молитись. Наука повинна йти в парі з “розвиненням тіла”, а до того служить “не безплодна гімнастика”, а фізична праця, труд. “Ті добутки, ті правди і засади, котрі нам приходится добувати тяжким трудом, кривавою боротьбою цілого житя, - для них повинні статися чимось нормальним, конечним, таким, що розумівся само собою… Тільки таким способом мож виховати правдиво поступове і сильне поколінє. Розумівся само собою, що, виховуючи дітей відмалу в поняттях розумних, поступових і научних, не треба їм затикати очей і на поняття та докази противників тих ідей, але розвивати якнайвсесторонніше їх мислення”. Ну а відносини між чоловіком і жінкою? “Я признаю, - твердив Франко, - для женщин право і обов'язок зовсім рівного розвою і становища в суспільности, як і для мужчини…”
Потім, після Іваниківки, був “поворот у рідний Лолин”… “Страх! Кілько я перенесла за тих 2 роки! Не знаю, що се за сила держит м'я ще доси при житю. А кілько я ся встиду набрала!” - писала вона Франкові після повернення додому 15 червня 1879 року. - Як Пол[янський] пішов від нас, мамця тогди розкричалися вголос, бігали по городі, кричали на ґанку без пам'яти, що чорти якісь насилаются, - люде ставали по дорозі та слухали. Мене називали остатнов шельмов”. Марія Руденська сварилась “руськов бесідов”, не по-німецьки. Полянський, товариш Франка, маминого крику не чув. Він лише передав Франку, що Ольга за ним тужить.
Ольга починає боятись за своє щастя. Може, Іван, її Іван, трошки зміниться, може, на час, бодай, закине ту свою роботу, щоб тільки могли побратись, бути разом, а потім…
“Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видалася мені такою дикою, не гідною тебе і мене, що не раз бували хвилі (в тюрмі), коли я насилу відганяв від себе твій образ, - відповів Франко Ользі. - Тепер я побачив, що ті слова твої могли бути не випливом егоїстичної буржуазної любові, котра, крім свого щастя, не хоче нічого бачити, ні знати, - а що вони радше були випливом надто великої старанності о моє власне добро, - я знаю се і тим сильніше люблю тя за те”.
Він не може дочекатись, коли відкриються тюремні ворота, і він стане вільним. Він чекав цієї хвилини. Нічого страшного не сталось, їх просто на хвилю розлучили. Тепер вони зустрінуться.
