Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 14

“Сьогодні 11 липня 1875 року, день Вашого ангела, Ольго. Ви просили двічі, щоб я мовчав, але все ж, якщо Ви…-

На день 11 юлія 1875

Хвилі щастя золотого, Всі надії, думи, сни, Пісні, втіхи серця мого, Дні свободи і весни. Все, все, що лиш завдячаю Згадці про Твою любов, Я в день нинішній желаю - Сто раз більше - Тобі знов! Ох, чи Ти ще пам'ятаєш Слово друга, світе мій? Чи о тім коли згадаєш, Щось забрала мій спокій?… Прости, що не можу дати Жодного Ти дару днесь! - Ох, в одно лиш я богатий, Но Ти того не приймеш. Днесь не могу й серця свого Дарувати вже Тобі, Бо Твоє вно з часу того, Як єм первий раз Тя вздрів”.

“Вибачте, що користуюсь цією нагодою, щоб написати до Вас кілька слів, бо не маю ні жодної сміливості, ні жодної нагоди сказати їх Вам відкрито!… Мій боже, як маю запевнити Вас, як маю присягтися, що ні на хвилину про Вас я не забув, ні не забуду? Будьте певні, що й, де я завжди буду, у Львові або у Відні, Ви завжди зостанетесь провідною зіркою моїх діл, межою, до якої простую працею, вірністю і чесністю. Однак інколи охоплює мою душу важка журба, від якої не можу звільнитися: сумніваюсь ще в своєму щасті! О, будьте ласкаві, визволіть мене з сумніву, влийте нову надію в моє серце, що завжди належить Вам, аж до нашої смерті!… Однак навіщо більше тратити слова, коли знаю, що мої страждання і мої переживання не можуть влити Вам жодного співчуття!…”

“Не питайте мене, як приходжу до сумної певності, що не відповідаєте на мої почуття! Це правда, - це моя вина, - та чи не могли Ви сказати мені це самі, мусили…

Ні, може я засуворий до Вас, - однак, мій боже, хто ж був коли-небудь вибачливим і ласкавим до мене?… Вибачте мені, що мій лист, може, перериває хвилину Ваших радощів, Ваших веселощів, і бувайте здорові, бувайте здорові!”

“Я хотів до свого теперішнього листа зібрати всю свою відвагу, увесь свій лише можливий спокій, але вже тепер бачу, що це для мене, мабуть, буде неможливим. Моя рука дрижить. В цю хвилину пересуваються переді мною усі роки нашого знайомства, почавши від того вечора, коли Ви сказали мені: “Сподівайтесь, що все буде добре”, дотепер. Так, я надіявся - не скажу вже, на взаємне кохання з Вашого боку, я надіявся на те, що Ви все ж раз виявите мені зовсім щиро всю правду. Були дні, - і вони вже минули, - коли я був такий сміливий з Вами, що я усно говорив Вам про це, - але й тоді Ви завжди говорили: “Пізніше, пізніше! Говоріть наперед із батьком”. І це сталося, - а я все ще не маю певності щодо Ваших почувань… Чого я не перестраждав під час цих канікул! Каждий вечір, каждий ранок приносив мені нову муку”…

“О ні, ні, Ольго, якщо Вам подобається, щоб я покинув усяку думку про Вас, то так само зроблю це без заперечення. Тому не в'яжіться жодними оглядами! Найперше свобода почуттів! Я був би найнещасливішою людиною на світі, якщо б моя особа, навіть моя присутність або моя любов в'язала Вас у чомусь або як-небудь шкодила Вашій свободі…”

І нарешті настав той день, коли вона сказала “коханий”… “Не знаю, які ремінісценції повезла Ти із балю і із Львова? Мені із цілого того случаю осталися в пам'яті і в серці лиш тоті хвилі, коли я був при Тобі, коли-м міг говорити з Тобою…”