Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 217

А я щонеділі, поснідавши, йду засвідчити свою повагу Тартаренові. Ось він, будиночок із зеленими віконницями, на околиці міста, ось і скриньки малих чистильників взуття під огорожею, але скрізь усе зачинено, скрізь тиша. Я відчиняю хвіртку… Наш герой або прогулюється, заклавши руки за спину, або сидить у себе в кабінеті, серед крісів та отруєних стріл. Але він навіть оком не скине на свою безцінну колекцію. Обстановка та сама, але як змінилася людина! Великого мужа виправдали, але він усвідомлює, що його зганьблено, скинуто з п’єдесталу, і тяжко цим журиться.

Ми з ним розмовляємо. Іноді Тартарена навідує лікар Турнатуар. Він оживляє похмуру оселю своїм невичерпним добродушним гумором і жартами в дусі Пургона. Бранкебальм теж буває тут щонеділі. Тартарен доручив йому захищати свої інтереси. У Тулоні його позивав капітан Скрапушіна, вимагаючи, щоб Тартарен заплатив йому за те, що він привіз колоністів на батьківщину; а тут проти нього порушила судову справу вдова Бравіда від імені своїх неповнолітніх дітей. Ану ж як мій бідолашний учитель програв обидва процеси, що з ним тоді буде? Він-бо й так уже розорився на сумній порт-тарасконській авантюрі!

Як би я хотів бути багатим!.. На жаль, Безюке платить мені дуже мало, і я не можу допомогти Тартаренові.

10 жовтня.

«Ююби» виходять в Авіньйоні у видавця Руманіля – і я щасливий. Ще одна приємна новина: 19-го числа цього місяця, в день Св. Марти, а також на честь повернення тарасконців до Франції відбудеться грандіозна кавалькада. Дурладур і я будемо представляти на алегоричній колісниці провансальську поезію.

20 жовтня.

Вчора, в неділю, відбулася кавалькада. Довга валка колісниць, вершники у старовинних костюмах, з довгими палицями, на які повішено коші для пожертвувань. Величезне людське тлумище, обличчя у всіх вікнах; проте не було святкового настрою, не було веселощів. Розпорядники, при всій своїй винахідливості, не змогли нічим замінити нашу праматір; відчувалася жахлива порожнеча – не було колісниці з Тараскою. На згадку про злощасний постріл, який вразив її в Тихому океані, в людях спалахувала злоба. Коли кортеж проминав будиночок Тартарена, знявся обурений гомін. Костекальдові посіпаки під’юджували юрбу вигуками, так що маркіз дез Еспазет, який у вбранні тамплієра їхав верхи на коні, змушений був обернутись і крикнути:

– Тихше, панове!..

Вигляд у нього був грізний, і ремствування вмить змовкли.

Віяв пронизливий північний вітер. Дурладур і я, у плащах часів Карла VI, які ми взяли напрокат в оперних співаків, що саме приїхали в Тараскон на гастролі, страшенно змерзли; обидва ми сиділи на вежах – наша колісниця, запряжена шістьма білими биками, зображувала замок короля Рене, а самий замок був зроблений із дерева та розфарбованого картону; клятий вітер проймав до кісток, і вірші, які ми читали, тримаючи в руках величезні лютні, тремтіли від холоду так само, як і ми.