Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 216
Альфонс Доде
– Бельгієць!.. Мерзенний бельгієць!.. Північний брехун!.. Північний брехун!..
VI. Продовження і закінчення Паскалонового «Меморіалу»
8 жовтня.
Повернувшись до аптеки Безюке, я повернув собі й повагу співгромадян, і знову, як раніше, тихо й мирно живу на Малому майдані, за жовтою й зеленою скляними кулями на вітрині, з тією лиш різницею, що тепер Безюке ховається в лабораторії, так наче учень не я, а він, і завзято товче та розтирає ліки в мармуровій ступці. Раз у раз він виймає з кишені люстерко й роздивляється своє татуювання. Бідолашний Фердінанд! Йому не допомагають ні мазі, ні компреси, ні навіть «часникова юшечка», яку прописав лікар Турнатуар. До кінця життя він уже не позбудеться цього диявольського малювання.
Що ж до мене, то я дозую ліки, наклеюю етикетки, продаю алое та іпекакуану, балакаю з клієнтами і дізнаюся про все, що гомонять у місті. В базарні дні до нас приходить чимало людей; у вівторок і в п’ятницю в аптеці не протовпишся. Відтоді, як закінчилося винобрання, селяни знову почали напихатися порошками та пілюлями й обпиватися мікстурами. Жителі навколишніх сіл кохаються в цьому: випити проносне – для них свято.
В інші дні в аптеці тихо, рідко коли теленькав дзвіночок. На дозвіллі я роздивляюся великі скляні й фаянсові банки з написами:
Приємно пожити в тиші і спокої після стількох пригод і хвилювань. Я готую до друку книжку своїх віршів провансальською мовою під назвою «Ююби». На півночі ююбу знають тільки як аптекарський товар, а у нас – це маленькі червоні оливки, що ростуть на дереві з листям ясного кольору, хрумкі й дуже смачні. Я зберу в цій книжці мої вірші про природу, мої вірші про кохання…
На жаль, я бачу Клорінду лише зрідка, коли вона, висока, струнка, простує Малим майданом повз аптеку, стрибаючи з кругляка на кругляк, – на острові вона називала це «ходою кенгуру»; вона йде до пізньої обідні з молитовником у руках; її супроводить Альрік, та сама дівчина, що видряпувалась на дахи; у Тарасконі вона перейшла служити від мадемуазель Турнатуар до дам дез Еспазет. Клорінда жодного разу не глянула в бік аптеки. Відтоді, як я знову став працювати у Безюке, я для неї не існую.
Життя у місті вже увійшло в свою звичну колію: тарасконці гуляють на Міському кільці, на еспланаді, ввечері йдуть у клуб чи в театр. Повернулися всі, тільки отець Батальє залишився на Філіппінах – він хоче заснувати там нову общину «білих отців». Наша памперігуетська обитель мало-помалу оживає: туди повернувся велебний отець Везоль (слава тобі, Господи!) і ще дехто з ченців; іноді вже тихенько дзвонять дзвони – один, другий. Бамкання ще не було чути, та ми, мабуть, незабаром і його почуємо.
Навіть уявити собі важко, що за цей час сталося стільки подій! Якими далекими вони здаються, і як швидко все забуває тарасконське плем’я! Наші мисливці з маркізом дез Еспазетом на чолі вже щонеділі вранці вирушають, вичепурені, на полювання, з такою ж, як і раніше, палкою надією підстрелити дичину, якої немає.
