Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 215

– Тепер, пане голово, коли цей цинічний папірець у мене в руках, я благаю вас визнати, що облудники бувають не тільки на півдні. А ви ще називаєте брехунами нас, тарасконців! Ні, ми просто люди, наділені буйною уявою, ми балакуни, вигадники, вишивальники барвистих узорів, невтомні імпровізатори, напоєні соками нашої землі і її сонцем, і ми самі попадаємо в тенета наших вигадок, хай несусвітних, але невинних. Ми зовсім не схожі на ваших північних брехунів, холодних, обачливих брехунів, що завжди переслідують ницу мету, замишляють якусь гидоту, як автор цього листа. Так, можна не вагаючись сказати, що у брехні півдню не зрівнятися з північчю!

Іншим разом такою промовою Тартарен міг би вразити тарасконську публіку. Та бідолашному великому мужеві і його популярності настав кінець. Ніхто його не слухав. Усіх цікавило тільки таємниче послання, яким він вимахував у повітрі.

Невдаха хотів був іще щось сказати, проте йому не дозволили.

Всі кричали:

– Лист!.. Лист!..

– Та візьміть же в нього лист!..

– Хай прочитає лист!..

Голова суду Муйяр, скоряючись волі юрби, мовив:

– Секретарю! Прочитайте документ уголос.

Зала відповіла гучним полегшеним зітханням, після чого запала тиша і було чути лише дзижчання серпневих мух та сюрчання цикад, що вторувало калатанню сердець.

Секретар почав читати гугнявим голосом:

Панові Гонзагу Бомпару, що тимчасово виконує обов’язки губернатора порт-тарасконської колонії.

Розпечатати під 144°30’ східної довготи на траверсі Адміралтейських островів.

Шановний пане Бомпаре!

Будь-якому вдалому жартові настає край. Негайно повертайте і, не втрачаючи спокою, пливіть із вашими тарасконцями додому.

Ні острова, ні купчої, ні Порт-Тараскона, ні арів, ні гектарів, ні винокурень, ні цукрових заводів – нічого цього не існує… Є лише блискуча фінансова операція, на якій я заробив кілька мільйонів, що перебувають зараз у надійному місці так само, як і моя особа.

Зрештою, це була мила тарасконада, яку ваші співвітчизники та їхній знаменитий ватажок Тартарен, сподіваюсь, пробачать мені: адже вона їх зацікавила, розважила і знов збудила в них пригаслу любов до їхнього чарівного містечка.

Герцог Монський

Ніякий я не герцог, і зовсім не з Монса. Хіба що з його околиць.

Цим разом ніхто вже не зважав на погрози голови суду: в залі репетували, горлали, і це ревіння вирвалося на вулицю, докотилося до Міського кільця та еспланади, затопило все місто! Ах, бельгієць, мерзенний бельгієць, якби він зараз був тут, його б умить із вікна – сторч головою у Рону!

Чоловіки, жінки, діти – усі кричали, і під цей галас голова суду виніс Тартаренові й Паскалонові виправдальний вирок, на превеликий жаль Ціцерона Бранкебальма, бо йому не довелося скріплювати римським цементом всі свої verum enim vero, «остільки» із «оскільки» й зводити монументальну споруду – захисну промову.

Судова зала спустіла, люди розтікалися по вулицях, по Міському кільцю, по Великому й Малому майданах і все ще нестямно вигукували, виливаючи свій гнів: