Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 219
Альфонс Доде
– Хто то там, із дамами?
– Онук вдови, віконт Шарлексіс д’Егбулід, офіцер єгерського полку… Хіба ви не знаєте, що через місяць мадемуазель Клорінда виходить за нього заміж?
Це вразило мене в самісіньке серце. Я зблід як мрець.
А я ще й досі не втрачав надії…
– О, це справжній шлюб з кохання! – вела далі немилосердна пані Трюфенюс. – А проте, ви ж знаєте наше прислів’я: «Шлюб з любові – веселі ночі і сумні дні»!
Хай і так, а я не відмовився б од такого шлюбу.
5 листопада.
Вчора у Тартарена був розпродаж. Я туди не ходив, але ввечері до аптеки зайшов Бранкебальм і розповів, як усе відбувалося.
Мабуть, це було дуже сумне видовище. Із розпродажу нічого не вийшло. Відбувався він просто під дверима, як це в нас заведено. Покупців майже не було, хоч людей зійшлося чимало. Зброя з усього світу, отруєні стріли, кинджали, ятагани, револьвери, тридцятидвохзарядний вінчестер – усе пішло нанівець… Чудова шкура атласького лева, альпеншток, ця його почесна патериця з Юнгфрау, всі його скарби, рідкісні речі, цей музей нашого міста – усе продано за безцінь… Втрачено віру – ось у чім річ!..
А баобаб у горщику, яким тридцять років поспіль захоплювалася вся округа! Коли його поставили на стіл, коли оцінювач оголосив: «
– І їм, любим моїм тарасконцям, познімали катаракти. І вони прозріли, проте вони жорстокі.
Найсумніше те, що вторговано такий дріб’язок. Довелося продати будинок дез Еспазетам; ті купили його для молодят.
А куди ж дітися бідолашному великому мужеві? Чи перейде він міст, на що начебто натякав? Чи прихистить його в Бокері давній друг Бомпар?
Стоячи посеред аптеки, Бранкебальм описував мені це сумне видовище; раптом у прочинені двері зазирнув навіки розмальований Безюке; він реготав, мов папуаський демон:
– Це чудово!.. Це чудово!..
Так мовби то Тартарен його татуював.
7 листопада.
Завтра, в неділю, мій любий учитель покине Тараскон і перейде міст. Невже це можливо? Тартарен Тарасконський стане Тартареном Бокерським! Ви тільки послухайте, як це звучить… зовсім по-іншому… А тут іще й цей міст, жахливий міст! Хто-хто, а я знаю, що Тартарен долав і не такі перепони… Та все ж такі речі здебільшого тільки кажуть спересердя, а не роблять… Ні, я й досі в це не вірю!
10 грудня, неділя.
Я повернувся додому, прибитий горем; ледве стане сили написати кілька рядків у щоденнику.
Всьому кінець: він покинув нас, він перейшов міст.
Ми вчотирьох – Турнатуар, Бранкебальм, Бомв’єйль і я – проводжали його. По дорозі до нас приєднався колишній ополченець Мальбос.
Коли я поглянув на сумні голі стіни, на безлисті дерева в садочку, серце моє стислося. А Тартарен навіть не поглянув навколо.
