Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 209

– Зрештою, шановні добродії, чого іще можна сподіватися від людини, яка стріляла в Тараску, нашу праматір?…

На цю останню тираду дами відповіли з трибун патріотичними риданнями, яким з вулиці вторувало ревіння юрби: адже вона чула голос обвинувача, що пробився крізь вікна і крізь двері. А сам обвинувач, зворушений власним красномовством, заридав і заверещав так голосно, що судді враз прокинулися: їм здалося, що в будинку суду від страшної зливи попадали всі ринви.

Бомпар дю Мазе говорив п’ять годин поспіль.

Аж тут, хоч спека ще не спала, повіяв свіжий вітерець із Рони й надув жовті завіси на вікнах. Голова суду Муйяр уже не куняв: тарасконці до краю вразили його своєю пристрастю до вигадок; у себе на півночі він до такого не звик.

Тартарен перший подав приклад цього чарівного простодушного обману, який, так би мовити, є ароматом, букетом цього краю.

Допит Тартарена ми змушені переповідати тут скорочено, але на деяких моментах усе ж зупинимося. Тартарен підвівся і, піднісши руку, сказав:

– Присягаюся перед Богом і людьми, що я не писав цього листа.

Йшлося про лист, який Тартарен надіслав із Марселя Паскалонові, редакторові «Порт-тарасконської газети»; він підохочував редактора підсипати жару, змальовуючи багатства і родючість тамтешніх земель.

Ні, тисячу разів ні! Обвинувачений цього не писав; він заперечує, він протестує.

– Не знаю, може, то герцог Монський, який не з’явився до суду…

Як зневажливо цідить він крізь зуби оце «не з’явився до суду»!

Тут озивається голова:

– Покажіть листа обвинуваченому.

Тартарен бере листа, проглядає і, не вагаючись, каже:

– Справді, це моя рука. Цього листа писав я; я зовсім про це забув.

Навіть тигри заплакали б, почувши ці слова!

Трохи згодом – іще один епізод: Паскалонів допис, вміщений у вищезгаданій газеті; автор якнайдокладніше змальовує в ньому, як приймали у порт-тарасконській ратуші пасажирів «Фарандоли» та «Люцифера» тубільці, король Негонко та перші поселенці острова.

На кожне слово допису зала відповідала диким, нестримним реготом, який переривали обурені вигуки. Навіть Паскалон і той не витримав, з лави підсудних лунали його гнівні протести: це не він, він ніколи не поставив би свого підпису під такою несосвітенною брехнею.

Йому тицьнули під ніс друкований допис з ілюстраціями, намальованими за його власними вказівками, з його підписом; навіть більше: показали його власну чернетку, яку знайшли в друкарні Трінклага.