Читать «Тартарен Тарасконський» онлайн - страница 211

– Щонайменше срок тисяч.

Замість «сорок» у цьому краї кажуть «срок».

Проте за переписом кількість колоністів на острові не перевищувала чотирьохсот; тож легко собі уявити, як розгубилися голова Муйяр і члени суду. Бідолахи обливалися потом: ніколи ще не доводилось їм вислуховувати такі свідчення, провадити такий дивовижний судовий процес. А свідки так само запекло сперечалися, перебивали один одного, схоплювалися з місць, виривали один в одного признання, а разом із признаннями ладні були, здавалося, повиривати язики; і все це зі скреготом зубів, з диявольським сміхом! На цьому фантастичному, трагікомічному процесі йшлося тільки про пожертих, потонулих, варених, смажених, парених, проковтнутих, татуйованих, порубаних на дрібні шматочки тарасконців, – а всі вони сиділи тут-таки, на одній лаві, живі та цілі, з руками, з ногами, без жодної подряпини, без жодного вибитого зуба.

Двоє чи троє свідків не з’явилися, але їх чекали з хвилини на хвилину, і вони, поза всяким сумнівом, були такі самі, як і ці; тож слідчий Бонарік, який добре знав звички своїх земляків, переконав голову суду не порушувати питання про ненавмисне вбивство.

А вервечці свідків, чимдалі галасливіших та кумедніших, здавалося, не буде кінця.

Публіка в залі шаленіла: свистіла, плескала в долоні, вибухала зухвалим реготом, коли голова суду погрожував, що накаже звільнити залу; та, правду кажучи, він і сам не мав такого наміру: отетерілий від цього шарварку, він сидів, спершись ліктями на стіл і схиливши на руки голову, яка йшла у нього обертом.

Скориставшись із тимчасової тиші в залі, Робер дю Hop, високий худорлявий літній чоловік з іронічно підібганими губами і довгими пухнастими сивими бакенбардами, в шапочці, що зсунулася йому на вухо, відкинувшись на спинку крісла, сказав:

– Отже, наскільки я розумію, не повернулася лише Тараска…

На ці слова товариш прокурора Бомпар дю Мазе враз вистрибнув, мов бісеня з коробочки:

– А мій дядько?…

– А Бомпар? – хором відгукнулася публіка в залі.

– Визнаю за необхідне звернути увагу суду на те, – провадив громовим голосом товариш прокурора, – що мій дядько Бомпар був однією з перших жертв. З делікатності я не згадав про нього в обвинувальній промові; але те, що він не повернувся, – незаперечний факт; він ніколи вже не повернеться…

– Даруйте, пане товаришу прокурора, – урвав його голова, – але мені щойно принесли картку якогось пана Бомпара – він хоче дати свідчення… Чи це не ваш дядько?

Так, то був його дядько, Бомпар Гонзаг.

Тарасконці, почувши це ім’я, яке так добре знали, зняли страшенну веремію. Публіка, свідки, обвинувачені – всі посхоплювалися з місць, повилазили на лави, повитягали шиї; вони кричали, поводили на всі боки очима, намагаючись побачити Бомпара; від подиву й нетерплячки їм забивало дух. Голова суду, зваживши на такий рейвах, оголосив кількахвилинну перерву; під час перерви із зали винесли з десяток поліцаїв, напівмертвих од спеки й гармидеру.

V. Бомпар перейшов міст. Історія листа з п’ятьма червоними печатками. Бомпар виставляє за свідків увесь Тараскон, aле Тараскон не відгукується. «Та прочитайте ж нам цього листа, cто чортів!» Брехуни північні і брехуни південні